Протез

На зорі своєї трудової діяльності працював Вовка зубним техніком.

Якось приходить до нього бабуся:

- Оце гризла горіхи, протез і розламався. 

- Той, хто його робив, хіба не попереджав, що так навантажувати протез не потрібно?

- Ні, я його на базарі років п'ять тому купила.

- І підійшов?

- Спочатку не дуже, потім звикли.

- Хто звик? - не зрозумів Вовка.

- Так подружки мої, у нас він один на трьох.

Такого ще Вовка не чув і не бачив, і у коледжі такого його не вчили. Тож у процесі зняття зліпків він прочитав бабусі коротеньку лекцію, що зубний протез - річ індивідуальна, а ще, нехай її подружки також приходять до нього і він їм теж зробить протези.

І ось у назначений день бабуся прийшла на примірку. 

Вовка, як годиться, вислухав бабусю, записав усі її зауваження - де тисне, де не прилягає, та призначив наступну дату візиту. 

Але одним коригуванням не обійшлося. Бабуся ходила на примірку разів десять - все її щось не задовольняло. А потім зникла. 

Вовка з одного боку був задоволений, що впорався з роботою, а з іншого - хвилювався, чи все з бабою добре. А місяців через два випадково зустрів її у поліклініці:

- Як ви, як протез, ніде не давить? 

- Все нормально, - відповіла бабуся, - дякую вам. Протез не давить, не злітає, я дуже задоволена. І подружки мої теж.