Цього чудового літнього ранку, сонце, пробиваючись через листя тополь, нагадало нам, що новий день настав, і час уже про щось думати. Тож ми, з доцентом Миколою Петровичем Кузьмінським, який нині живе у Парижі, та відомим перекладачем Йосипом Марковичем Левінсоном пішли здавати пляшки.
Хвилин через сорок, маючи гроші, ми рушили до найближчого пивного кіоску.
Кіоск стояв на березі річки, у зовсім романтичному місці, оточеному квітучими кущами жасміну. Легенький вітерець розносив навкруги цей неповторний аромат.
Коли ми підійшли, народу біля кіоску було зовсім не багато - чоловік сорок, які терпляче чекали своєї черги.
Темна вода у річці, граючи на сонці, повільно несла тополиний пух у далечінь, голуби, мляво походжаючи по алеї, клювали щось відоме лише їм, бродячі собаки ніжилися на траві у холодку.
Черга рухалася не дуже жваво - кількість кухлів була обмежена, і спраглим нерідко доводилося підганяти тих, хто не надто поспішав звільняти тару.
Мій погляд зупинився на двох щасливцях, що вже отримала по кухлю пива. Один з них був у майці і штанях, а інший відрізнявся від решти лише тим, що мав на голові капелюх з газети. Ці двоє з пивом попрямували у бік річки і на бетонній стійці, до якої кріпиться металева решітка огорожі, організували імпровізований стіл. Той, що у майці дістав з кишені штанів зім'яту газету, розправив її і розстелив на стійці. Інший, поклав на газету тараньку, а за нею - яєчко, яке вдарив об кут стійки, і почистив його, після чого акуратним порухом руки згріб шкаралупу з газети у річку. У цей час напарник, озираючись дістав з кишені чекушку, вправним рухом відкрив її та розлив горілку по кухлях з пивом.
Ці дії так зачарували присутніх, що майже всі у черзі дивилися лише на цю пару, на витонченість чарівного натюрморту освітленого сонячним промінням. І тут, цю чарівну картину, як у сповільненому кіно, закрив від публіки ментівський газон з будкою.
Звідти вийшли два пузатих мента, машина постояла, кілька секунд, і так же плавно, поїхала далі, відкриваючи присутнім невтішну картину - натюрморт на бетонній стійці так і залишився недоторканим, а двох його творців забрали менти.
Невдовзі підійшла наша черга. Ми з пивом наблизилися до стійки з натюрмортм.
Що найбільш вразило - за час, коли ми стояли в черзі, коли потім пили пиво, жоден з присутніх так і не наважився чи то випити чи забрати ці два келихи, незважаючи на їхній дефіцит. А Йосип Маркович Левінсон, відсьорбуючи пиво, ще й відганяв нахабну муху, яка намагалася сісти на очищене куряче яєчко.
Кіоск стояв на березі річки, у зовсім романтичному місці, оточеному квітучими кущами жасміну. Легенький вітерець розносив навкруги цей неповторний аромат.
Коли ми підійшли, народу біля кіоску було зовсім не багато - чоловік сорок, які терпляче чекали своєї черги.
Темна вода у річці, граючи на сонці, повільно несла тополиний пух у далечінь, голуби, мляво походжаючи по алеї, клювали щось відоме лише їм, бродячі собаки ніжилися на траві у холодку.
Черга рухалася не дуже жваво - кількість кухлів була обмежена, і спраглим нерідко доводилося підганяти тих, хто не надто поспішав звільняти тару.
Мій погляд зупинився на двох щасливцях, що вже отримала по кухлю пива. Один з них був у майці і штанях, а інший відрізнявся від решти лише тим, що мав на голові капелюх з газети. Ці двоє з пивом попрямували у бік річки і на бетонній стійці, до якої кріпиться металева решітка огорожі, організували імпровізований стіл. Той, що у майці дістав з кишені штанів зім'яту газету, розправив її і розстелив на стійці. Інший, поклав на газету тараньку, а за нею - яєчко, яке вдарив об кут стійки, і почистив його, після чого акуратним порухом руки згріб шкаралупу з газети у річку. У цей час напарник, озираючись дістав з кишені чекушку, вправним рухом відкрив її та розлив горілку по кухлях з пивом.
Ці дії так зачарували присутніх, що майже всі у черзі дивилися лише на цю пару, на витонченість чарівного натюрморту освітленого сонячним промінням. І тут, цю чарівну картину, як у сповільненому кіно, закрив від публіки ментівський газон з будкою.
Звідти вийшли два пузатих мента, машина постояла, кілька секунд, і так же плавно, поїхала далі, відкриваючи присутнім невтішну картину - натюрморт на бетонній стійці так і залишився недоторканим, а двох його творців забрали менти.
Невдовзі підійшла наша черга. Ми з пивом наблизилися до стійки з натюрмортм.
Що найбільш вразило - за час, коли ми стояли в черзі, коли потім пили пиво, жоден з присутніх так і не наважився чи то випити чи забрати ці два келихи, незважаючи на їхній дефіцит. А Йосип Маркович Левінсон, відсьорбуючи пиво, ще й відганяв нахабну муху, яка намагалася сісти на очищене куряче яєчко.
Коментарі
Дописати коментар