Перейти до основного вмісту

Як звати Бабу Ягу

Зоя Павлівна Шпак була діловою і енергійною людиною. Тож коли її призначили на посаду керівника відділу культури, уже на початку грудня винесла на виконком оригінальний сценарій проведення Новорічної ялинки для дітей у Міському будинку культури.
Після незначних корективів та поправок сценарій був одностайно прийнятий, і Зоя Павлівна направила всю свою кипучу енергію на його втілення.
Якщо коротко, сценарій передбачав активну участь глядачів у дійстві. На самому початку вони викликають ялинку, яка має виїжджати на сцену, потім Снігуроньку, яка повідомляє дітям, що Діда Мороза вкрала Баба Яга, і сховала його у себе у хатинці в лісі. Після цього діти сідають до автобусів і їдуть у ліс визволяти Діда Мороза. Після повернення Діда Мороза, той запалює ялинку і далі вони удвох зі Снігуронькою ведуть святковий концерт.
* * *
Напередодні головного дійства бригада з трьох чоловік виїхала до лісу, де з заготовлених щитів фанери спорудили хатинку Баби Яги, у якій має чекати прибуття дітей Дід Мороз.
Слід зазначити, що у сценарії була і Баба Яга, спеціально написана під головну бухгалтерку Віру Григорівну, але та у останній момент відмовилася, зіславшись на сімейні обставини. Тож довелося обійтися без Баби Яги, тим більше, що її роль у сценарії була другорядною.
На роль Діда Мороза обрали завгоспа - Івана Степановича. Перед початком заходу його відвезли у ліс до хатинки.
Завбачливий Степанович, якому за сценарієм хвилин 30-40 потрібно було посидіти на морозі у фанерному будинку, з собою взяв. І це було цілком виправдано, адже на ніч обіцяли мороз до -20°С.
І ось дійство почалося. Перша затримка трапилася, коли ялинку не могли вивезти на сцену - не врахували висоту візка, на якому стояла прибрана ялинка. Коли хор хлопчиків - зайчиків розважав публіку, іграшки з ялинки частково прибрали, і коли нарешті її вивезли, вбирали ялинку уже на сцені, залучивши до цього публіку: "Куди почепимо цю кульку? А куди цю зірочку?..."
Вистава явно затягувалася. Коли діти дізналися, що Баба Яга украла Діда Мороза, і почали збиратися в ліс його визволяти, надворі вже потемніло. Затримка, не передбачена сценарієм, сталася ще й від того, що перед поїздкою до лісу, багато дітей захотіли відвідати туалет, який мав не дуже велику пропускну здатність.
Колона автобусів з дітьми прибула до лісу, коли було вже зовсім темно. І тут сталася ще одна несподіванка не передбачена сценарієм. У обраному для хатинки Баби Яги місці, ні власне хатинки, ні Діда Мороза не виявилося. Схвильована відповідальна за супровід у першому автобусі безрезультатно намагалася зв'язатися з Зоєю Павлівною - у лісі мобільний зв'язок не працював. Довелося розвернути автобус, та виїхати з лісу.
Керівниця відділу культури довго не могла знайти найтверезішого члена бригади, що встановлювала хатинку, щоб достеменно дізнатися,  де ця хатинка знаходиться. Хвилин за тридцять Зоя Павлівна, таки вияснила, що дістатися до наміченого місця через снігові замети бригаді було проблематично, тож хатинку Баби Яги встановили по інший бік дороги метрів за 500 від раніше обумовленого місця.
Врешті, автобуси у повному складі прибули до хатинки, вірніше до купи щитів фанери, які лежали один на одному. Видно, не зовсім тверезий Іван Степанович якось невдало обперся об імпровізовану стіну. Поряд знайшли і Діда Мороза, який закляк, міцно обійнявши сосну. Та так, що кілька водіїв насилу відірвали Степановича від дерева.
Діти, які висипали з автобусів, були у захваті від пригоди, на відміну від самого Діда Мороза, який лише у теплому автобусі почав приходити до тями. Дорогою, трохи відігрівшись, завгосп розповів з усією відвертістю, що він думає про цей Новий рік, про "геніальний" сценарій проведення свята і про авторку та ініціаторку цього свята - Зою Павлівну Шпак.
Схвильовані діти, почувши багато нових слів, почали скаржиться відповідальній, що Дід Мороз лається матом. Та не знайшла нічого кращого, як організувати дітей, щоб вони хором повідомили Діду Морозу, що лаятися матом - не добре. Це ще більше розпалило негативні почуття постраждалого від морозу Івана Степановича, і до об'єктів критики він додав і цю відповідальну, і цих дітей і цей автобус, разом з його водієм.
Коли нарешті весь склад визволителів повернувся до Будинку культури, Дід Мороз не мав уже ні моральної ні фізичної можливості для виходу на сцену.
Та Зоя Павлівна не розгубилася. Вона скомандувала зняти з п'яного завгоспа всі аксесуари Діда Мороза, вдягла їх на себе, і під аплодисменти стомленої подорожем публіки, басом, яким тільки могла видати, зкомандувала ялинці запалитись.
Хоча за сценарієм Дід Мороз і Снігуронька мали вести концерт місцевих аматорів сцени, форсмажорні обставини зробили неможливим подальшу появу на публіці Діда Мороза. Тож Снігуроньці самій довелося виконати це відповідальне завдання.
* * *
Славко - онук мера, уминаючи цукерки з новорічного подарункового набору, захлинаючись розповідав мамі про всі перипетії пережитого їм того вечора.
- А ще, мамо, я тепер знаю, як звуть Бабу Ягу.
- Звідки?
- Дід Мороз її всю дорогу згадував.
- І як же?
- Звізда Павлівна!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...