Петро Іванович і Григорій Степанович познайомилися на з'їзді передовиків сільського господарства у Києві. Жили разом у готелі в одному номері, два дні ганяли їх по різних заходах, навантажували розповідями про невпинну турботу партії, про виконання планів п'ятирічки, вручали ордена, медалі та цінні подарунки.
На третій день, коли роз'їждалися, на вокзалі пішли пообідати в ресторан - часу до поїздів було досить.
На здачу видали їм лотерейний білет. Була тоді така практика - розповсюджувати лотереї якось же потрібно було.
Одну лотерею на двох не розділиш, тож Петро переписав номер і серію лотереї а Григорій забрав її собі та й поїхав у свій Гайсинський район.
Великих сподівань на виграш не було, та все ж надія у таких випадках не зникає. І не даремно хочете вірте, хочете - ні, та на цей лотерейний квиток випав виграш - автомобіль Москвич 412. Це 5000 рублів - на ті пори сума дуже значна.
Петро спробував зв'язатися з Григорієм телефоном, але безрезультатно, тож оформив відпустку на свій рахунок, та й поїхав його шукати.
Григорія Степановича - передовика сільського господарства, знайти у Гайсинському районі було не складно. Біда лише в тому, що до приїзду Петра Григорій не дожив. Коли Петро приїхав, у домі Григорія справляли поминки по ньому - 9 днів.
Звісно, Петра Івановича запросили до столу, а коли всі розійшлися, той повідомив вдові, про лотерейний квиток, який виграв Москвича, і що ймовірно знаходиться він у внутрішній правій кишені піджака покійного.
Але не все так просто, як гадав Петро - у тому костюмі, в якому Григорій Степанович був на з'їзді, його поховали.
Так просто закопали 5000 і все, кінець? Не даремно Петро Іванович з його непоступливим характером вибився у передовики. Він пішов по інстанціях, а у кінці потрапив на прийом до першого секретаря райкому партії, і ексгумацію трупа все ж дозволили.
Вдова була категорично проти, хоч і мала б у підсумку 2500, та відкопувати мертвого чоловіка якось не по-людськи.
Яка ж несподіванка чекала присутніх, коли відкрили труну, а в ній покійник лежав голий!
Та все ж Петро не здавався. Через чоловіка, що копав могили, за літру горілки, дізнався, хто роздягає
покійників і де він живе.
Розмова з мародером тривала не довго. Під обіцянку, що Петро Іванович нікому не розкаже про розкрадача могил, той знайшов квитанцію з комісійного магазину на костюм Григорія Степановича.
Здавалося б все, ось вони 5000, але, як не щастить, то це надовго.
Петро запізнився на один день - комісійний магазин уже продав костюм. Добре, що Гайсин - невелике місто, і в магазині згадали покупця костюма. У нього сьогодні весілля.
Петро Іванович наздогнав нареченого, коли той після розпису сідав з нареченою до Волги, прикрашеної різнобарвними стрічками і лялькою на капоті.
Впізнавши костюм, не говорячи ні слова, наполегливий передовик сільського господарства запустив руку до правої внутрішньої кишені піджака і дістав згорнутий вчетверо лотерейний квиток.
Не вірите? І даремно, про це навіть була стаття в газеті, під заголовком: "Машина з того світу".
На третій день, коли роз'їждалися, на вокзалі пішли пообідати в ресторан - часу до поїздів було досить.
На здачу видали їм лотерейний білет. Була тоді така практика - розповсюджувати лотереї якось же потрібно було.
Одну лотерею на двох не розділиш, тож Петро переписав номер і серію лотереї а Григорій забрав її собі та й поїхав у свій Гайсинський район.
Великих сподівань на виграш не було, та все ж надія у таких випадках не зникає. І не даремно хочете вірте, хочете - ні, та на цей лотерейний квиток випав виграш - автомобіль Москвич 412. Це 5000 рублів - на ті пори сума дуже значна.
Петро спробував зв'язатися з Григорієм телефоном, але безрезультатно, тож оформив відпустку на свій рахунок, та й поїхав його шукати.
Григорія Степановича - передовика сільського господарства, знайти у Гайсинському районі було не складно. Біда лише в тому, що до приїзду Петра Григорій не дожив. Коли Петро приїхав, у домі Григорія справляли поминки по ньому - 9 днів.
Звісно, Петра Івановича запросили до столу, а коли всі розійшлися, той повідомив вдові, про лотерейний квиток, який виграв Москвича, і що ймовірно знаходиться він у внутрішній правій кишені піджака покійного.
Але не все так просто, як гадав Петро - у тому костюмі, в якому Григорій Степанович був на з'їзді, його поховали.
Так просто закопали 5000 і все, кінець? Не даремно Петро Іванович з його непоступливим характером вибився у передовики. Він пішов по інстанціях, а у кінці потрапив на прийом до першого секретаря райкому партії, і ексгумацію трупа все ж дозволили.
Вдова була категорично проти, хоч і мала б у підсумку 2500, та відкопувати мертвого чоловіка якось не по-людськи.
Яка ж несподіванка чекала присутніх, коли відкрили труну, а в ній покійник лежав голий!
Та все ж Петро не здавався. Через чоловіка, що копав могили, за літру горілки, дізнався, хто роздягає
Розмова з мародером тривала не довго. Під обіцянку, що Петро Іванович нікому не розкаже про розкрадача могил, той знайшов квитанцію з комісійного магазину на костюм Григорія Степановича.
Здавалося б все, ось вони 5000, але, як не щастить, то це надовго.
Петро запізнився на один день - комісійний магазин уже продав костюм. Добре, що Гайсин - невелике місто, і в магазині згадали покупця костюма. У нього сьогодні весілля.
Петро Іванович наздогнав нареченого, коли той після розпису сідав з нареченою до Волги, прикрашеної різнобарвними стрічками і лялькою на капоті.
Впізнавши костюм, не говорячи ні слова, наполегливий передовик сільського господарства запустив руку до правої внутрішньої кишені піджака і дістав згорнутий вчетверо лотерейний квиток.
Не вірите? І даремно, про це навіть була стаття в газеті, під заголовком: "Машина з того світу".
Коментарі
Дописати коментар