Мій друг Вітьок після служби у морфлоті, у якості презента, з дальніх країв привіз ящик бельгійського пива "Піче". Мені, не розбалованому у ті пори імпортним пивом, це пиво дуже сподобалося, і запам'яталося. Тож коли від нудьги самотнього життя купив собі співрозмовника - хвилястого папужку, то назвав його Піча.
З Пічею стало веселіше проводити вечори, було з ким поділитися новинами сьогодення та планами на майбутнє.
Одного разу, коли я вчергове випустив Пічу з клітки розім'яти крила, він політавши по квартирі сів на чарку з горілкою, яку я щойно налив, вмочив у неї дзьоба, після чого уважно подивився на мене, і промовив перші свої слова:
- Бляха-муха!
Після цього ми з Пічею пили разом. Після випитого під свої "бляха-муха!" папуга ширяв по всій квартирі, виконуючи фігури вищого пілотажу. Це потрібно було бачити: він виробляв класичні петлі, польоти лапами догори, хвостом вперед і ще всілякі неймовірні фігури, які на тверезу голову жоден папуга не виконає.
Налітавшись, Піча зазвичай залітав до клітки, сідав на жердину і засинав.
Поступово звикаючи до алкоголю, Піча збільшував дозу. Якось я прикинув, що за вечір, у перерахунку на мою вагу, на його місці я мав би вити літру горілки.
Так наші спільні з Пічею вечірні посиденьки тривали майже два роки, після чого я одружився. Довелося з випивкою зав'язати. Не легко мені далося таке випробування, а Пічі й поготів. Йому ж нічого не поясниш. Тим більше, що з польотами по квартирі під "бляха-муха!" теж довелося зав'язати, бо це дуже нервувало мою дружину.
Піча безвилазно сидів у клітці і сумував. Одного разу, коли я чистив клітку, він випурхнув з неї, покружляв по кімнаті, видав своє коронне: "бляха-муха!", і вилетів у кватирку на вулицю. Більше я Пічу не бачив.
Пройшло ще років два. У нас у квартирі почав протікати водяний кран.
За порадою сусідів пішов до чотирнадцятого будинку, де у сантехніків "штаб - квартира". Ще перед дверима почув знайоме: "бляха-муха!, бляха-муха!"
Зайшовши до "офісу", побачив стіл вкритий газетами з порожніми пляшками і розкиданою закускою. За столом спали двоє сантехніків, а над всім цим по кімнаті, виробляючи фігури вищого пілотажу, ширяв хвилястий папуга, періодично викрикуючи "бляха-муха!"
- Піча, це я! Привіт!
Але Піча мене уже не впізнав...
З Пічею стало веселіше проводити вечори, було з ким поділитися новинами сьогодення та планами на майбутнє.
Одного разу, коли я вчергове випустив Пічу з клітки розім'яти крила, він політавши по квартирі сів на чарку з горілкою, яку я щойно налив, вмочив у неї дзьоба, після чого уважно подивився на мене, і промовив перші свої слова:
- Бляха-муха!
Після цього ми з Пічею пили разом. Після випитого під свої "бляха-муха!" папуга ширяв по всій квартирі, виконуючи фігури вищого пілотажу. Це потрібно було бачити: він виробляв класичні петлі, польоти лапами догори, хвостом вперед і ще всілякі неймовірні фігури, які на тверезу голову жоден папуга не виконає.
Налітавшись, Піча зазвичай залітав до клітки, сідав на жердину і засинав.
Поступово звикаючи до алкоголю, Піча збільшував дозу. Якось я прикинув, що за вечір, у перерахунку на мою вагу, на його місці я мав би вити літру горілки.
Так наші спільні з Пічею вечірні посиденьки тривали майже два роки, після чого я одружився. Довелося з випивкою зав'язати. Не легко мені далося таке випробування, а Пічі й поготів. Йому ж нічого не поясниш. Тим більше, що з польотами по квартирі під "бляха-муха!" теж довелося зав'язати, бо це дуже нервувало мою дружину.
Піча безвилазно сидів у клітці і сумував. Одного разу, коли я чистив клітку, він випурхнув з неї, покружляв по кімнаті, видав своє коронне: "бляха-муха!", і вилетів у кватирку на вулицю. Більше я Пічу не бачив.
Пройшло ще років два. У нас у квартирі почав протікати водяний кран.
За порадою сусідів пішов до чотирнадцятого будинку, де у сантехніків "штаб - квартира". Ще перед дверима почув знайоме: "бляха-муха!, бляха-муха!"
Зайшовши до "офісу", побачив стіл вкритий газетами з порожніми пляшками і розкиданою закускою. За столом спали двоє сантехніків, а над всім цим по кімнаті, виробляючи фігури вищого пілотажу, ширяв хвилястий папуга, періодично викрикуючи "бляха-муха!"
- Піча, це я! Привіт!
Але Піча мене уже не впізнав...
Коментарі
Дописати коментар