Сержант
Після служби в армії сержант Петренко пішов працювати в міліцію. Після спеціальних курсів йому видали форму з сержантським погонами, свисток, планшет з бланками протоколів порушень громадського порядку, та відправили на охорону цього самого порядку до міського парку.
Був травень місяць, природа прокидалася після зимової сплячки. Скрізь уже зеленіла трава, дерева розпускали листя, пташки додавали настрою своїм співом.
Зробивши обхід підконтрольної території сержант Петренко зазвичай сідав на лавку, на якій можна було погрітися у променях весняного сонця, бо її не затіняли дерева майже до самого вечора.
Щоб ніхто не займав його улюблене місце, молодий міліціонер під час обходу парку, клав на свою лавку табличку "ОБЕРЕЖНО! ПОФАРБОВАНО!", яку знайшов у купі минулорічного листя у перший день свого чергування. Коли сидів на лавці, ховав табличку у порожнє від квитанцій відділення планшета.
Весною парк не дуже приваблював порушників громадського порядку, тож роботи у Петренка було не надто багато. Зазвичай, порядок встановлювався однією лише появою сержанта, у крайньому разі після свистка. Але за весь місяць Петренко свиснув лише один раз - коли молодик кинув недопалок сигарети прямо на доріжку.
Хоча, від новачка міліцейської служби керівництво ще не вимагало протоколів і штрафів, та все ж натякало, що бажано б уже діяти, тим більше, що наступають теплі дні, які позитивно впливають на потенційних порушників, що прагнуть на природу з метою розпиття на ній спиртних напоїв саме у громадських місцях, і якраз у парку.
З настанням літа сержант почав помічати, як рівно о 10:30 до парку почав приїжджати дідусь на інвалідному візку. Він зупинявся неподалік нової облюбованої Петренком лавки, що тепер ховалася від сонця у тіні, читав газету, потім робив коло по парку до центральної алеї, і через неї о 13:00 покидав парк.
Невдовзі Микола Сидорович (так звали дідка) та сержант Петренко познайомилися і щодня спілкуючись один з одним, можна сказати, здружилися. Можливо через те, що обоє били нікому не потрібні: один - вдома, інший - на роботі.
Якось Сидорович натякнув, що непогано було б хильнути винця. Пропозиція знайшла цілковиту підтримка з боку сержанта, який швиденько зганяв за пляшкою. Персональна лавка Петренка розміщалася на доволі малолюдній алеї, тож імпровізованому пікніку ніхто не завадив.
Всі ми знаємо, що після випитого, у нас інколи з'являються думки, які у тверезій голові навряд чи з'являться. Ось така думка і прийшла у голову сержанту після півтора стаканів портвейну "Приморський":
- Сидорович, а дай проїхати на твоїй калясці.
- Нема проблем, сідай! - погодився дідок, перебравшись з візка на лавку.
І сержант Петренко поїхав. Спочатку не впевнено, вивчаючи, як візок реагує на рухи ручки керування, а далі все впевненіше і швидше. Виїхавши на головну алею, молодий міліціонер у повній мірі відчув свободу руху, впевнено тримав кермо, насолоджуючись набігаючим потоком свіжого повітря.
Захмелілий від вина і відчуття свободи, сержант здійснив непоправне - повернув ліворуч, на алею, яка спускалася до річки. Поступово набираючи швидкість, він раптом зрозумів, що гальмувати цим транспортним засобом зовсім не вміє. Щоб уникнути зіткнень з людьми, Петренко не придумав нічого кращого, як свистіти у свій табельний свисток.
Міліціонери на автомобілі, на мотоциклі, на коні, у кінці кінців, виглядають зовсім природно. Що стосується міліціонера на інвалідному візку, та ще й зі свистком у роті, який періодично посвистує - таке видовище до цього не спостерігав ніхто. Трагедія ситуації заключалася в тому, що паркова алея спускалася на Набережну з доволі інтенсивним рухом.
На щастя Петренка, коли він маневруючи і посвистуючи розганявся в парку, його помітили колеги, що проїжджали ГАЗиком. Оцінивши обстановку, вони ввімкнули мигалку та сирену, мерщій під'їхали до місця, де паркова алея виходить на Набережну, і своєю машиною перекрили рух інвалідній калясці з сержантом Петренком до вулиці з інтенсивним рухом.
Удар був доволі сильним. Постраждали не лише молодий міліціонер разом з візком, а й службовий ГАЗик.
Як того дня дістався домівки інвалід Микола Сидорович, достеменно невідомо. А сержанта Петренка після того, як він оговтався від травм, призначили охоронцем КПЗ.
Після служби в армії сержант Петренко пішов працювати в міліцію. Після спеціальних курсів йому видали форму з сержантським погонами, свисток, планшет з бланками протоколів порушень громадського порядку, та відправили на охорону цього самого порядку до міського парку.
Був травень місяць, природа прокидалася після зимової сплячки. Скрізь уже зеленіла трава, дерева розпускали листя, пташки додавали настрою своїм співом.
Зробивши обхід підконтрольної території сержант Петренко зазвичай сідав на лавку, на якій можна було погрітися у променях весняного сонця, бо її не затіняли дерева майже до самого вечора.
Щоб ніхто не займав його улюблене місце, молодий міліціонер під час обходу парку, клав на свою лавку табличку "ОБЕРЕЖНО! ПОФАРБОВАНО!", яку знайшов у купі минулорічного листя у перший день свого чергування. Коли сидів на лавці, ховав табличку у порожнє від квитанцій відділення планшета.
Весною парк не дуже приваблював порушників громадського порядку, тож роботи у Петренка було не надто багато. Зазвичай, порядок встановлювався однією лише появою сержанта, у крайньому разі після свистка. Але за весь місяць Петренко свиснув лише один раз - коли молодик кинув недопалок сигарети прямо на доріжку.
Хоча, від новачка міліцейської служби керівництво ще не вимагало протоколів і штрафів, та все ж натякало, що бажано б уже діяти, тим більше, що наступають теплі дні, які позитивно впливають на потенційних порушників, що прагнуть на природу з метою розпиття на ній спиртних напоїв саме у громадських місцях, і якраз у парку.
З настанням літа сержант почав помічати, як рівно о 10:30 до парку почав приїжджати дідусь на інвалідному візку. Він зупинявся неподалік нової облюбованої Петренком лавки, що тепер ховалася від сонця у тіні, читав газету, потім робив коло по парку до центральної алеї, і через неї о 13:00 покидав парк.
Невдовзі Микола Сидорович (так звали дідка) та сержант Петренко познайомилися і щодня спілкуючись один з одним, можна сказати, здружилися. Можливо через те, що обоє били нікому не потрібні: один - вдома, інший - на роботі.
Якось Сидорович натякнув, що непогано було б хильнути винця. Пропозиція знайшла цілковиту підтримка з боку сержанта, який швиденько зганяв за пляшкою. Персональна лавка Петренка розміщалася на доволі малолюдній алеї, тож імпровізованому пікніку ніхто не завадив.
Всі ми знаємо, що після випитого, у нас інколи з'являються думки, які у тверезій голові навряд чи з'являться. Ось така думка і прийшла у голову сержанту після півтора стаканів портвейну "Приморський":
- Сидорович, а дай проїхати на твоїй калясці.
- Нема проблем, сідай! - погодився дідок, перебравшись з візка на лавку.
І сержант Петренко поїхав. Спочатку не впевнено, вивчаючи, як візок реагує на рухи ручки керування, а далі все впевненіше і швидше. Виїхавши на головну алею, молодий міліціонер у повній мірі відчув свободу руху, впевнено тримав кермо, насолоджуючись набігаючим потоком свіжого повітря.
Захмелілий від вина і відчуття свободи, сержант здійснив непоправне - повернув ліворуч, на алею, яка спускалася до річки. Поступово набираючи швидкість, він раптом зрозумів, що гальмувати цим транспортним засобом зовсім не вміє. Щоб уникнути зіткнень з людьми, Петренко не придумав нічого кращого, як свистіти у свій табельний свисток.
Міліціонери на автомобілі, на мотоциклі, на коні, у кінці кінців, виглядають зовсім природно. Що стосується міліціонера на інвалідному візку, та ще й зі свистком у роті, який періодично посвистує - таке видовище до цього не спостерігав ніхто. Трагедія ситуації заключалася в тому, що паркова алея спускалася на Набережну з доволі інтенсивним рухом.
На щастя Петренка, коли він маневруючи і посвистуючи розганявся в парку, його помітили колеги, що проїжджали ГАЗиком. Оцінивши обстановку, вони ввімкнули мигалку та сирену, мерщій під'їхали до місця, де паркова алея виходить на Набережну, і своєю машиною перекрили рух інвалідній калясці з сержантом Петренком до вулиці з інтенсивним рухом.
Удар був доволі сильним. Постраждали не лише молодий міліціонер разом з візком, а й службовий ГАЗик.
Як того дня дістався домівки інвалід Микола Сидорович, достеменно невідомо. А сержанта Петренка після того, як він оговтався від травм, призначили охоронцем КПЗ.
Коментарі
Дописати коментар