З роками здоров’я не прибавляється. Тож хвороби типу «само пройде» змінюються більш серйозними. У мене це сталося вже понад двадцять років тому. З того часу довелося віддатися в руки не лише носівських, а й обласних та столичних лікарів.
Саме тоді я і дізнався, що медицина — не точна наука. Це не фізика і не математика: тут у кожного лікаря своє значення «числа Авогадро» і власна відповідь на елементарне «2 × 2».
Після операції в Києві мені призначили лікування: з півдесятка таблеток щодня і періодичні консультації на місці. Я й проконсультувався.
— Хто тобі це призначив? — обурюється лікар у Чернігові. — У нього взагалі є медична освіта!?
І майже все скасовує, натомість призначає своє.
Через деякий час, уже після прийому «чернігівських» ліків, їду знову в Київ.
— Як він міг тобі таке призначити без аналізів? — дивується столичний лікар і радить усе ж таки їх здати.
За результатами аналізів попереднє лікування скасовується, і призначаються нові, вже сучасніші препарати.
Минув рік — знову Чернігів, тепер — із крапельницею, від якої стає зовсім зле...
Потрібно віддати належне місцевим лікарям: вони не втручаються в протистояння «Київ — Чернігів», хіба що залежно від твого стану коригують дозування. Тут користь взаємна: тобі — допомога, їм — інформація про столичні препарати для твоєї хвороби.
З часом набуваєш досвіду, починаєш сам розуміти, що, як і скільки приймати, які фізичні навантаження тобі дозволені, а від яких краще утриматися.
Все ж, попри те, що медицина не точна наука, і попри те, що у кожного лікаря своя власна відповідь на 2 × 2, хочу привітати всіх і кожного з професійним святом. Точно знаю: без них останні двадцять років мене б на цьому світі вже не було.
Коментарі
Дописати коментар