Бігунок

Карабас приїхав у місто з єдиною метою - придбати бігунок до системи запалювання. Літо, як кажуть, у розпалі, а мотік через таку дрібничку стоїть без діла.

Його поганяли то з магазину на ринок, то з ринку, у інший магазин, і ось, нарешті, очікувана деталь опинилася у Карабаса в кишені.

По дорозі на вокзал зрозумів, що до туалету не дотягне. А ось якраз перед будинком густі чагарники, тож не роздумуючи шмигнув за них.

Щойно закінчив свою справу, як зовсім поряд пролунало два постріли, після яких з-за рогу будинку вибіг чоловік з гвинтівкою, і побіг прямо на Карабаса. Той не встиг нічого зрозуміти, як чоловік пригальмував, крикнув:

- Тримай.

Кинув гвинтівку Карабасу і зник у чагарниках.

Карабас інстинктивно ухопив гвинтівку, яка летіла прямо на нього, і у цю мить з-за рогу вискочили два мента і одночасно заверещали:

- Зброю - на землю! Руки - за голову! - і направили на Карабаса свої пістолети.

Карабас слухняно виконав команду. Менти підбігли, збили його з ніг, кілька разів гепнули ногами по ребрах, закрутили назад руки, одягли наручники і заштовхали Карабаса до "уазика".

Як не дивно, дорогою Карабас був спокійний - приїдемо, розберуться. Хвилювався лише, що на денну електричку вже не встигне, доведеться чекати вечірньої.

Та у ментовці, здається, не поспішали з'ясовувати, що сталося. Карабасу очистили кишені, відвели у кінець коридору заштовхали у камеру і з гуркотом зачинили металеві двері.

Лише тоді Карабас по справжньому злякався. Нехороші думки роїлися у нього в голові, згадав розповіді про те, як менти знущаються з затриманих, як вибивають покази, як карають невинних...

У камері нікого не було, світло до неї пробивалося лише через решітку під стелею. Щойно Карабас, почав згадувати по фільмах, що ув'язнені роблять у таких випадках, як у коридорі почулися крики, двері зі скрипом відчинилися, і до камери заштовхнули здорового пузатого дядька.

- Паразити! - закричав дядько, і важко дихаючи сів на лавку.

Дядько виглядав якось дивно: поголений, акуратна стрижка, а одяг якийсь пожмаканий, на кілька розмірів менший, ніж потрібно. А, от, черевики якраз по розміру, начищені до блиску.

Та Карабасу тоді було якось не до цього.

Дядько заговорив першим:

- Уявляєш, нізащо затримали, ментовські рожі. А тебе?

І Карабас, виклав незнайомцю абсолютно все, починаючи з приїзду у місто.

Пузатий уважно його вислухав, нічого не відповівши, піднявся, постукав у двері. Ті відчинилися, і заарештований покинув камеру.

Коли двері знову зачинилися, Карабас здивувався - так просто? Тобто, щоб покинути камеру, варто постукати у двері? А раптом, навпаки, буде ще гірше? Зайдуть та відлупцюють, щоб не шумів. Ще кілька хвилин пройшли у роздумах, і нарешті Карабас наважився.

Після стуку, двері відчинилися!

"Чого ж я тут сидів, чому раніше не постукав, може б встиг на електричку", - картав себе Карабас.

- Виходь, - гаркнув сержант, і повів арештанта по коридору.

- Заходь, - відчинив двері якогось з кабінетів.

За столом пузатий капітан щось писав, на дивлячись на Карабаса, який притих біля дверей.

Лише дописавши, капітан перевів погляд на затриманого.

- Ну, ти, вибачай. Обізналися. Сподіваюсь, претензій до нас не маєш?

- Не маю, - відразу погодився Карабас.

- Тоді підпиши ось тут, і ось тут...

Карабас, не читаючи поставив свої закорючки, куди тикав пальцем капітан.

- Все, вільний. Он твої документи і речі.

Задоволений, що все обійшлося, Карабас розіпхав речі зі столу по кишенях, і ледь не вибіг з цієї непривітної будівлі.

На вокзалі, випивши кухоль пива, з'ївши два чебуреки, Карабас остаточно заспокоївся. І лише тоді дотумкав, що його пузатий співкамериник, то був капітан! Ну і хитрі прийомчики у них, подумав сам собі.

А уже в електричці, розкладаючи документи і речі по звичних кишенях, спіймав себе на думці - чогось не вистачає.

Як думаєте, чого? Звичайно ж бігунка до системи запалювання мотоцикла.