Перейти до основного вмісту

Лавровий листочок

У Васі не було жодного бажання пити, але ж получка – святе діло. Та і від колективу відриватися зовсім не хотілось. Жінка до цих пір згадує, як минулого місяця ледь не рачки приліз додому, тож заходячи в кафе, сам собі вирішив: «Кухоль пива, і додому».

Коли після пива замовляли «по сто п’ятдесят», Вася було запротестував:

- Ні, не буду!

- Та ти що, я тебе навчу, - сказав досвідчений Прокопович, - ти роби як я. Перед домом пожуй лавровий листочок, він геть-чисто убиває запах алкоголю. На що вже у моєї нюх розвинутий - після лаврушки нічого не уловлює. Ось на.

Прокопович витягнув з сумки пожмаканий пакет лаврового листя, вибрав з нього більш-менш цілий і протягнув Васі.

Той поклав листок до кишеньки сорочки, і перехилив першу чарку…

Прокинувся Вася від сушняку і головного болю. Зрозумівши з обстановки, що він вдома, почвалав на кухню. Жінка, побачивши Васю, «ввімкнула радіо на повну котушку».

Майже нічого не пам’ятаючи з учорашнього, трохи по огризався, і пообіцявши, що більше таке не повториться, почав збиратися на роботу.

Одягаючи сорочку, відчув незвичний шурхіт. Сунув пальці у кишеньку, а там – лавровий листочок.   

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...
Дописати коментар
Докладніше

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...
Дописати коментар
Докладніше