Про знання

Ми нічого не знаємо, тобто, зовсім нічого. Ні, що у кишені 127 гривень до получки, це нам точно відомо. І що після ночі прийде день, а після зими -  весна, також. Мова про речі трохи складніші.

В дитинстві, такому собі Вові, здається, що він знає все. І третій закон Ньютона, і правопис голосних після шиплячих. А після школи: на столі лежить повістка до слідчого, який звинувачує його у шкоді, якої він нікому не завдавав – просто підставили «друзі»; в кишенях «гуляє вітер»; є три «хвости» в універі; а тут ще подруга телефонує: «Вова, я бєрєменна».

І що тепер, як допоможуть шкільні знання? На біса потрібен третій закон Ньютона, коли він ніколи в житті не знадобиться, як і перші два, до речі?

Звичайно. можна дискутувати, які знання має давати школа, чому більше приділити уваги – голосним після шиплячих, чи запобіганню небажаної вагітності? Що людині головніше – науки, у які йдуть одиниці, чи життєві навички, які потрібні всім без винятку?

Звісно, життєві навички – справа наживна, коли сам не дотумкаєш, то люди підкажуть. Проте, існує цілий ряд питань, які не відомі жодній людині. Починаючи від причин твердіння цементу і закінчуючи будовою Всесвіту.

По суті, ми як черв’яки, що заклопотані своїми справами, риємося у себе в землі, харчуємося, розмножуємося, і раптом, незрозуміло як, опиняємося на поверхні, під променями пекучого сонця.

Після такого катаклізму, між черв’яками які вижили, починаються запеклі дискусії – що це було? Сотні теорій, тисячі здогадок і припущень. Та все марно. Звідки черв’якам знати, що це знайомий уже нам Вова перед риболовлею вирішив їх накопати на приманку?  

Отже, якими б розумними ми не були, яких би успіхів не досягли в царині наук, назавжди залишаться невирішеними питання, яких людство ніколи не зрозуміє і не вирішить. Як черв’як, що раптово опинився на сонці, як Вова, який лише поцілунком зміг зробити подрузі дитину.