Перейти до основного вмісту

Про корисних ідіотів

 

Я чудово розумію опозиційних політиків. Налякані популярністю Зеленського, вони просто вимушені реагувати. Нехай це і шкодить Україні в період війни, але, де Україна а де власна сорочка.

Я чудово розумію кацапстанських путіноїдів, які обливають брудом владу України. Це один з методів ведення війни.

Я не розумію корисних ідіотів, які розповсюджують чутки, плітки, брехню, неперевірену інформацію про українську владу. Це для чого? Яку мету переслідує ідіот?

З іншого боку, це дуже добре, коли не розумієш ідіотів, адже ідіота в повній мірі може розуміти точно такий же ідіот. Ось вам і швидкий експрес-тест, як тільки ви починаєте розуміти ідіота, значить ви теж ідіот.

Вони пишуть: повинна бути критика, потрібно вказувати на помилки. Погоджуюсь, потрібно, але є два «але»:

1 – війна;

2 – компетентність.

Шановні корисні ідіоти, закінчиться війна – хоч з кожної праски. Є за що не тільки критикувати владу, а й бити її. Але, не зараз. Потім, хто вам сказав, що ваша критика має якесь реальне підґрунтя? Ви володієте хоч невеликою частиною тієї інформації, яка потрібна для серйозного аналізу тієї чи іншої події?

З таким самим успіхом, ви можете критикувати дії фізиків, що працюють на ВАК (Великий адронний колайдер), що ті не так виконують дослідження кварк-глюонної плазми. При чому, при бажанні, у другому випадку, ви знайдете значно більше інформації, ніж у першому.

 Знаю, що не дійде. Для чого пишу? А раптом, хоч одному. 😉    

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше