Перейти до основного вмісту

Про Іспанію



- Добрий день! Сідайте. На минулому уроці ми вивчали Іспанію, а сьогодні до нас завітав тато Віті Петренка - Геннадій Андрійович. Він щойно повернувся з Іспанії і поділиться з нами своїми враженнями про цю Піренейську країну. Будь ласка, Геннадію Андрійовичу, вам слово.
- Ага. Значить з чого начать, ху…
- Геннадію Андрійовичу, тут же діти!
- Да шо, я не понімаю, будьте спокойні. Все буде чікі-пікі. Приїхав, значить, кум – Вітін хрещений – з Іспанії, та й каже: «Поїхали в Іспанію, там хоть і пахать нада, за то, платять зає…»,  в общем, каже шо нормально платять.  Я з роботи розчитуюсь, побрали білєти, позвали сусідів, гарно посиділи перед дорогою, нає…, тобто, випили… ну там, квасу випили. Грицьку, сусіду, морду…
- Геннадію Андрійовичу, давайте вже про Іспанію.
- Ага, приїхали ми в Іспанію, в Барселону. Робили на стройці.  Да, робота як і у нас, тільки ху…, тобто, пагано, шо не перекура толкового ні випить, ні спи… В общем,  дисципліна на стройці, ага, і жарища оху…, ну, тобто, сильна жарища. А можна я про кориду?  
- Так, звичайно!
- Ага, значить у виходниї дєлать нєх…, тобто, нічого дєлать, ото ми і рішили сходить на кориду. Туди всі іспанці ходять, ну і ми рішили. Нає…, тьху, випили по літрі пи…, ну, того, лімонаду, тоді ще трохи кріпчішого лімонаду - виноградного. Там в Іспанії зашибісь виноградний, той, ну, лімонад. Ото шо у нас продають то ху...
 - Геннадію Андрійовичу, ви хотіли про кориду.
- Ага, дак ми, значить, зашли, сіли, вискочив бичок на арену, і хлопці з красними тряпками, а мені сц…, ну піс…
- В туалет...
- Ага в туалет, нах…, тобто, для чого було стільки пить… лімонаду, тоді ще й квасу, вже на трибуні. Ми з собою принесли. Тоже виноградний. Зає…, виноградний,  я такого в нас не пив. Пошов я с…, тобто в туалет, ну перекурив… Ну так, трошки, тільки понюхав. Я то вобще не курю, тільки, як вип'ю … лімонаду.  От сигарети у них – гов…, тобто пагані. У Грицька самосад…
- Геннадію Андрійовичу…
- Ага, тікі перекурив – пиз…, тобто, біжить кум: «Де ти в х… лазиш, все інтірєсне пропустив, там уже бика завалили». А я ото такого не люблю. Іздіваться над животними – не по мені.
У перериві кум і собі побіг пос…, тобто, у туалет, вертається – несе банок шість пи…, тобто, лімонаду. Там один чувак, ну, тобто сеньйор, який торгує пивом, ну, і лимонадом тоже, з горя, шо його любимого тореадора, бик заху…, тобто, ударив рогами, роздає пиво безплатно. Ну, і лімонад тоже.       
- Геннадію Андрійовичу, а про кориду?
- Ага, значить, нахітнули ми цей лімонад, дивимось далі. Випустили на арену бичка, здоровенний такий, а проти нього на коняці один ху…, ну як там його, ага, пікадор. Пікадор і коняка обкладені матами, в смислі, настоящими – защита од бика. Вони до нього, а бик тікать. Ганялись – ганялись, а бик тікає нах…, ну, мирний бик попався. І ці, з красними тряпками, бля…, проти нього, а він – ноль вніманія, не хоче биться, хоч ти виє…. В общем, не хоче, і всьо. Бачать - драки не буде, давай бичка гнать з арени. Открили ворота, а бичок, бля…, не в яку. Понравилось йому на арені. Публіка сміється, аплодірує. Я вже всци…, тобто, впісююсь, а мені аж інтірєсно стало, як же цього бичка виженуть? Оказується, всьо продумано! На арену випускають штук п’ять корівок. Ну, бичок їх побачив, хвоста задрав і до них! Тоді їх усіх разом потихеньку до виходу, і бичок увльокся корівками і разом з ними - у ворота. Отаке, бля… 
- Вибачте, Геннадію Андрійовичу, дзвінок! (Слава Богу!!!) Діти, давайте подякуємо Геннадію Андрійовичу за його дуже змістовну розповідь. Завдяки йому ми дуже багато нового дізнались про Іспанію.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...