Конструктор чайників

На стрімкім териконі ти мені віддалась

серед білого дня в суботу.

І дивився на нас весь Донбас, весь Донбас,

припинивши роботу.

(Микола Холодний)

Епілог замість прологу

Годинник показував пів на третю ночі. Сон не приходив. Важкі думки все ще тримались під натиском алкоголю, і не давали заспокоїтись. Більша половина пляшки вже була відправлена на боротьбу, але думки все ще брали верх.

«Виходить, життя пройшло марно? І через кого, якогось мстивого маразматика?!»

Рвучко взявши пляшку, наповнив чарку. Випив не закусуючи. За мить відчув, як алкоголь пішов в атаку, і невтішні думки врешті-решт почали капітулювати! Ще трохи - і кінець! Щоб остаточно їх добити – ще півчарки.

«В чому проблема? Через вісім місяців - 60. Кому вона буде потрібна, та Трудова? Хто її побачить. На пенсію, і не погану, вже заробив, куплю вудку, буду рибалити, онуків доглядати! А може дійсно, піду в інструктори. Було б здоров’я. А тепер – спати.

Люлі, люлі, люлі, бай,

Спи, дитино, засинай.»

З чого все почалось

На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло…

Хоча, якщо з самого початку, то наша розповідь затягнеться надовго. Тож, пропустивши значну частину, яка й так багатьом відома, зупинимось в тій хронологічній точці, коли Гриша Савчук нарешті закінчив інститут.

Розподілився Гриша не дуже вдало – на Металургійний Комбінат, і вже внутрішньо був готовий до роботи в, м’яко кажучи, несприятливих умовах гарячого цеху. Та, по прибуттю на місце, йому запропонували посаду змінного майстра у цеху №13, який штампував металевий посуд і в якому, порівнюючи з мартенівським цехом, були просто райські умови.

Вливався в трудовий колектив майстер Савчук не просто. Ну, те, що кепкуватимуть з новачка, це було зрозуміло, і не надто ображало. Гіршим було інше: знайомство зблизька з передовим, героїчним і ще хто зна з яким робочим класом, про що втовкмачували в голови ледь не з дитячого садка, докорінно змінювало світогляд молодого спеціаліста.

Три складові робочого класу

Замість того, щоб бути в авангарді, відстоювати права, боротися за ідеали, і ще робити купу всяких корисних справ, робочий клас, як з’ясувалося, робив три непривабливі речі.

Перше – матірщина. Гриша виріс в інтелігентній сім’ї і грубішого слова ніж «жопа» вдома не чув. Школа, інститут, звичайно, не обходились без матюків, але щоб так… Деякі «віртуози» в цеху навіть примудрялись взагалі обходитись без нормативних, цензурних слів. І що саме цікаве – їх розуміли! Поступово новоспечений майстер і сам усвідомив, що без матюччя виробництво може просто зупинитися. В цьому пересвідчився, коли приблизно через тиждень після вступу на посаду, намагався переконати одного з робітників заготівельної дільниці менше перекурювати, а приділяти більше уваги роботі:

- Миколо Степановичу, ви ж знаєте, що під загрозою виконання плану, затримка саме за заготовками, то не могли б ви якось скоротити кількість перекурів, адже це, впливає не лише на виробничий процес, але й на ваше здоров’я.

Всі, хто в цей час був у курильці, витріщилися на Савчука, наче той заговорив по французьки.

Першим оговтався сам винуватець:

- Шо-о-о?

- Миколо, … … … твою мать, - прийшов на допомогу старший майстер Сергієнко, який був свідком цього діалогу, - якщо … ти … до станка, то я засуну … … цигарку тобі в … … …!

На диво, не дослухавши до кінця, не тільки Микола, а й всі, хто в цей час знаходились в курильці, звідти миттєво зникли.

- Суворіше з ними потрібно, - порадив Сергієнко молодому майстру.

Друге, чим вразив робочий клас, це п’янство. Пили всі, і багато. Керівництво Комбінату давно перестало з цим боротись. П’ють, ну і біс з ним, якби роботу робили, та на своїх двох залишали прохідну. Де бралася горілка толком ніхто не знав. Говорили, що пожежна завозить у своїй цистерні замість води, що до домни приладнали самогонний апарат, і нарешті, як дуже велику таємницю, повідомляли, що одна з доменних печей переобладнана під виробництво горілки!

Звичайно, Гриша до цього випивав. В основному вино, на стипендію і поміч батьків сильно не розженешся. Особливо популярною серед студентів була «Зося» (Золота осінь) за 1руб 27 коп. Вона була не такою противною, як «Біоміцин» (Біле міцне) за 1 руб 02 коп., і не такою дорогою, як «Портюша» (Портвейн) за 1 руб 52 коп. А на Комбінаті головним спиртним напоєм була горілка. Щоб не видатись «білою вороною» і не відриватись від колективу, Гриша теж почав вживати. А коли перед самим Новим роком потрапив у витверезник, внаслідок чого, на комсомольських зборах розбирали цей, не гідний молодого спеціаліста вчинок, майстра Савчука в цеху почали поважати і остаточно визнали своїм.

Нарешті, третє, чим відзначався робочий клас – крадіжки. З цим явищем адміністрація вела запеклу боротьбу. Аж до вищої міри покарання – звільнення з роботи. Але несунів це не зупиняло. В умовах тотального дефіциту, вдома могло знадобитися все. Хоча, додому тягнули мало. Майже все, що виносилось з Комбінату, перетворювалось у «рідку валюту». Тягнув потроху і Савчук. А що, він не такий, як всі?

Хоча, перед «рідкою валютою» Гриша віддавав перевагу «натурі», тим більше, що ні з «ринком збуту», ні з «натурою» проблем не було - поряд з його общагою №5 знаходилась общага №7, яка належала Камвольно-суконному Комбінату, і населення якої, крім коменданта, складали виключно жінки. А товар у Гриші, був саме для жінок: миски, каструлі, чайники…

Ех, чайники-чайники, тоді майстер Савчук ще не здогадувався, яку роль у його житті відіграють ці чайники.

Свисток

Зміна за зміною, місяць за місяцем, квартал за кварталом пройшов перший рік трудового стажу Гриші Савчука. За цей час змінний майстер освоївся в колективі, все частіше його звали Григорієм Петровичем, або просто Петровичем, що означало, що цех №13 остаточно визнав його своїм. За межами Комбінату теж було все гаразд. Гриша обзавівся друзями та знайомими, безтурботно проводив вільний від роботи час. Ну, звичайно, які розваги у холостяка - випивка, дівчата... Для повного щастя не вистачало відповідного прикиду. Саме в той час в моду входили джинси, і Гришу повели до секретної спекулянтки. Тут він вибрав собі джинси і футболку з портретом Елвіса Преслі на всю спину, а коли розраховувався, з кухні почувся свист. Спочатку тихо а потім все гучніше.

- Що це?

- Не лякайтесь, не міліція, – посміхнулась господиня, - це чайник.

- Як чайник, - здивувався Гриша, - можна подивитись?

- Дивіться, але чайник не продається.

На плиті поблискував нержавіючими боками чайник з пластмасовою ручкою, що вигиналась дугою, і коротким носиком, прикритим кришкою з отвором, з якого виривався пар, що і створювало свист!

Такого дива Гриша ще не бачив. Він стояв перед плитою з відкритим ротом, стискаючи в руках джинси з футболкою.

- Якщо братимете, я замовлю. Привезуть десь через місяць, – привела до тями господиня, вимикаючи плиту.

Але, враженому простотою і геніальністю конструкції змінному майстру Савчуку було не до покупок. Він уже обдумував план, як налагодити випуск чайників зі свистком у цеху №13 свого рідного Металургійного Комбінату.

Тієї ночі Гриша заснув лише під ранок. Стіл був завалений паперами з кресленням. В принципі, все було зрозумілим, за винятком конструкції свистка. Засвистить, чи ні – впевненості не було. Потрібні випробування.

Хоча Савчук працював того тижня у другу зміну, уже зранку він був у кабінеті начальника цеху. Іван Іванович Бублик – людина досвідчена і авторитетна, попхикавши над кресленнями, підсумував:

- Задумка непогана, але… Ти ж розумієш, ми працюємо на армію, а нахріна в армії чайник із свистком? Ну, а якшо для гражданки – з чим я піду до начальства? З оціми бумажками? Та вони ніхріна в цьому не понімають. Ти дай в натурі, шоб потрогать, ну і почуть.

Значно пізніше, Савчук зрозумів, що начальник цеху культурно послав його подалі, сподіваючись, що той відступить. Зрозумів також і те, що в плановій економіці інновації не потрібні. Планова економіка працює не для споживача. А питання: для кого тоді вона працює, якщо всі ми є споживачами, до цих пір залишається загадкою не лише для Гриші Савчука.

А тоді, повний молодечого ентузіазму, наш герой і не думав відступати! Плюнувши на нержавійку з пластмасовою ручкою, взяв за основу зелений, емальований чайник власного виробництва. Хлопці в цеху допомогли замінити зігнутий вузький носик на прямий і широкий та виготовити декілька варіантів свистків. До конструкції свистка Гриша віднісся особливо ретельно. Хоча свистом і нажив собі неприємності в общазі, та все ж зробив свисток, який свистів з однаково сильним звуком не залежно від стадії кипіння. Мінялася лише тональність. А все через те, що вхідний отвір свистка був зміщений відносно вихідного на… Але, конструкція свистка є інтелектуальною власністю Савчука Г.П., тож розголошувати її, вибачте, не маємо права.

Рівно через два тижні майстер Савчук зайшов до кабінету начальника цеху Бублика з чайником в руках. Не говорячи ні слова, пройшов за шафу, де був влаштований куточок для відпочинку, ввімкнув електроплитку і поставив на неї чайник.

Іван Іванович теж мовчки спостерігав за цими діями до тих пір, поки чайник, в решті решт, не видав перші звуки.

- О! - чи то від несподіванки чи від здивування видав звук і начальник цеху.

Оглянувши агрегат з усіх сторін, пообіцяв неодмінно представити його керівництву комбінату, і посприяти впровадження в виробництво.

Гриша вже уявляв, як його викликають до генерального, тиснуть йому руку, вручають Урядову нагороду, призначають на посаду головного інженера Комбінату…

Реорганізація

Чайник справно свистів у кабінеті начальника цеху і там застряг на довгих два роки. Гриша періодично нагадував про себе, Іван Іванович обіцяв, та натякав, що не все залежить від нього. Аж ось по Комбінату поповзли чутки про закриття цеху №13. Одні говорили, що армію скорочують, бо ми вже дружимо з Америкою, (он і у космос разом зібрались), інші – про те, що армія переходить на пластмасовий посуд…

Диму, як кажуть, без вогню не буває, і невдовзі на комбінат прибула комісія на чолі з заступником міністра товаришем Новіковим. І тут почалося! Папери, звіти, наради… Пропустимо подробиці, бо ті, кого перевіряла комісія «з верху», знають про що йдеться.

Йшов восьмий день роботи міністерської комісії. Перевірка завершувалась, всі були виснажені, в тому числі й перевіряючі. Перед самим кінцем робочого дня несподівано ітеерівців цеху запросили в кабінет начальника.

У кріслі Івана Івановича сидів товариш Новіков, і по його вигляду було зрозуміло – він готовий оголосити вердикт, і цей вердикт нічого хорошого не обіцяє. Поряд розмістилися генеральний директор і головний інженер Комбінату. В кабінеті, незважаючи на солідну кількість людей, запанувала цілковита тиша. Товариш Новіков збирався з думками, і лише сказав:

- Значить, так… - як його перервав свист Гришиного чайника.

Це старий Бублик, не знаючи причини появи в його кабінеті голови комісії з керівництвом комбінату, вирішив налаштувати чайку.

Як виявилось, товариш Новіков вперше побачив таке диво. Кілька секунд обміркувавши ситуацію спитав:

- Хто зробив?

Переляканий начальник цеху ткнув пальцем у Савчука:

- Він!

- Сам придумав?

- Ні, - і Гриша, виклав все про історію створення вітчизняного чайника з свистком.

- Ти про це знав? – спитав Новіков генерального після закінчення розповіді.

- Ні.

- А ти? – кивнув Новіков головному.

- Ні.

В кабінеті знову запанувала тиша. Товариш Новіков обдумував новий варіант подальшої долі цеху №13.

- Значить, так, цех переводиться на випуск чайників з свистком. Цього – показав пальцем на Савчука, - перевести в конструктори, а цього – тицьнув у Бублика – УВОЛИТЬ!

Конструктор

Так Григорій Петрович Савчук став конструктором чайників. Це зараз звучить дещо комічно, а тоді, на початку 70-х, сприймалось доволі пристойно. Дійсно, Корольов був конструктором ракет, Туполєв – конструктором літаків, Калашніков – конструктором зброї, а Савчук – конструктором чайників. Більше того, як дізнався Гриша, такої професії не було ні в кого в Союзі! Він був один такий!

Івана Івановича Бублика звільнили з посади начальника цеху, та перевели у відділ кадрів – дали можливість ветерану допрацювати до пенсії.

Не пройшло й року, як цех почав випуск чайників з свистком. Поки погоджували фонди, ліміти і ще хто зна що, новоспечений конструктор Савчук видав з десяток варіантів чайників: з нержавійки, з алюмінію, зі свистком, що відкривався за допомогою клавіші, зі свистком у кришці…

Але, пішли по лінії, так би мовити, найменшого опору - за основу взяли все той же зелений емальований чайник, який почали випускати у післявоєнні сорокові. Єдине, чого добився Гриша – пластмасова накладка на ручку, і пластмасове кільце на свисток.

Чайник Савчука користувався попитом, хоча в той час попит ніхто не вивчав. Чайник навіть почали поставляти за кордон, правда, лише у країни соціалізму. А згодом, продукцією цеху №13 зацікавились японці! На Комбінат приїхала делегація з Японії, уже був підготовлений контракт, під нього почали планувати ще один цех по випуску чайників, була сформована делегація для поїздки в Японію. В склад делегації включили й Савчука. Гришина дружина вже склала список, що потрібно було привезти з Японії, і пришила потаємну кишеньку до трусів, для 150-ти доларів, які вона зуміла дістати по величезному блату. Та незабаром, Григорію Петровичу повідомили, що він нікуди не їде. Замість нього в делегацію включили секретаря парткому.

Савчук побіг по начальству, доказуючи, що в назві чайнику ЧС-2, літера С означає - Савчук, що це він сконструював цей чайник, що без нього цеха №13 вже б не існувало і цього контракту з японцями б не було.

Йому співчували, обіцяли, але… І тоді Григорій Петрович написав листа товаришу Новікову, який на той час уже став міністром. Це, як не дивно, дало результат. На комбінат зателефонували з міністерства, у секретаря парткому відбулась неприємна розмова в райкомі партії, і Савчука поновили таки у складі делегації.

Але, як кажуть, не з нашим щастям. У компетентних органах зацікавились, на біса концерну Тойота цей контракт? Вони що, збираються комплектувати свої автомобілі зеленими емальованими чайниками з свистком радянського виробництва? В результаті проведеного розслідування було встановлено, що японці збирались закуповувати чайники виключно заради металу. Такої наруги над собою радянська економіка не могла стерпіти і підписання контракту зірвалося. Як і поїздка в Японію.

Якщо не їхати, то всім, і нема на кого ображатись. Та, секретар парткому образу на Савчука все таки затаїв. В підсумку Григорія Петровича, під якимось не суттєвим приводом, так і не перевели з кандидатів у члени КПРС. А без КПРС в СРСР про просування по службі годі було й мріяти. Тож конструктор Савчук так і залишився конструктором. Та й ні перестройка, ні перехід до ринку ніяк не вплинули на службове становище нашого героя. Для цього потрібно було володіти якимось іншими якостями.

Інструктор

На початку 90-х цех по інерції штампував чайники, поки склади не переповнились нікому не потрібною продукцією. Зарплату не платили місяцями. Розраховувались тими ж чайниками. Хтось примудрявся ними торгувати, а більшість здавала їх в металобрухт.

Григорій Петрович надумав звільнятися, але підходящого місця так і не знайшов. Аж тут з’явилася надія на краще – завод приватизували. Почали платити зарплату. Новий керівник КБ видав Савчуку новенький чайник з Німеччини, і поставив задачу - розробити креслення для виробництва аналогічної продукції. За тиждень креслення деталей нового чайника були готові. А коли підрахували, що собівартість виробництва такого чайника виходить майже вдвічі вищою за ринкову ціну, ентузіазм нового керівництва щодо випуску чайників відразу ж зник. Цех почали різати на метал, а робітників звільняти. Звільнили і конструктора чайників Г.П. Савчука.

Не заходячи додому, Григорій Петрович відразу поїхав на біржу – міський центр зайнятості.

- Вибачте, а чайників якої спеціалізації ви інструктували? – спитало дівча, що прийняло документи.

- Як, інструктував? Я конструктор. Конструктор чайників.

- А тут написано, - дівча протягнуло Савчуку Трудову книжку.

Через гарно намащений відбиток печатки ясно проступало: «Прийнятий на посаду і н с т р у к т о р а чайників».

Григорій Петрович ледь не знепритомнів. Старий маразматик Бублик таки помстився!

- Пишіть, - прийшов до тями Савчук, - інструктор широкого профілю.

Пролог замість епілогу

- Петю, ти подивись, що це з Гришею!

- А що?

- Гуляє нормально, посміхається, а як тільки підношу до чайника, починає плакати.

- Хто зна, мабуть щось відчуває.