Sashkon

Славка обрали представляти школу на міській олімпіаді з української літератури. - Попрактикуйся вдома, - порадила Світлана Іванівна, - на вільну тему, там вона завжди буває. - Пиши про щось сумне, - порадив вдома тато, - це резонує з реальним життям. Що таке "резонує", Славко ще не знав, але суть уловив. У підсумку, ранком наступного дня, ще перед уроками, він передав Світлані Іванівні зошит з твором, написаним вдома. У ньому йшлося про те, що Слако йдучи зі школи додому, біля перукарні завжди зустрічає стареньку бабусю. Одного разу бабусі він не зустрів. Не було її і наступного дня, і наступного тижня. А згодом Славко дізнався, що бабуся померла. - Ну, що ти, це дуже сумно, - прочитавши твір резумувала вчителька, - зайди після уроків до мене, щось придумаємо. Протягом двох уроків Славко обдумував сюжет не такого сумного твору, і на великій перерві, залишившися у класі, переписав твір, зробивши його більш оптимістичним. У ньому знову йшлося про бабусю, яку ...

Минулої ночі під час тривоги побачив ворожу ракету. Вірніше, не побачив - почув, і впіймав себе на думці, що рухається вона не туди. Чому на захід? І відразу зрозумів, на скільки міцною і довготривалою є підсвідомість. Першу половину свого життя я прожив при совку, під дією його пропаганди. Пригадую, як щодня, з ранку до вечора, радіо і телебачення сповіщало нам про кровожерливих капіталістів, які не можуть ні їсти ні спати, коли поряд з ними живе і процвітає перша у світі країна робітників і селян. У дитинстві не раз прокидався від жахливих снів, у яких з американських літаків летіли бомби на наші голови. Тож я, як і весь радянський народ, чекали агресію з заходу. Ось і тієї ночі, коли смартфон кілька разів сповіщав про підвищену небезпеку, вдивлявся на захід, де у той час на небі виблискував Арктур - найяскравіша зоря у сузір'ї Волопаса. А загуло на сході. Це звідти летять на нас ракети, це там сьогодні справжні наші вороги. Як справедливо зауважив А. Шопенгауер: "Справ...

  Дійові особи: Кароліна Денисівна - вчителька Фекла Петренко - п'ятидесятниця Мотрона Швець - п'ятидесятниця Никифор Андріюк - п'ятидесятник Омелян Сергієнко - двадцятник Кіберик - кібернетичний оцінювач знань.   Дія перша. 2222 рік. В джакузі з піною лежить Кароліна Денисівна, тихо побулькують струї гідромасажу. Перед нею на пів стіни монітор, на якому розміщені аватарки учнів.   Кароліна Денисівна: Діти, починаємо урок історії. Як завжди, перед вами світлина - загадка. Хто знає, що це? (помахом мокрої руки з піною виводить на монітор зображення дискового телефонного апарату зразка 1970-х років). Ще не встигла з'явитися картинка, як під аватаром Никифора Андріюка заблимав зелений індикатор. Кароліна Денисівна: Бачу, Никифоре, ти знаєш. Хотілося б послухати інших. За кілька секунд зелений індикатор спалахнув і під аватаром Фекли Петренко. Кароліна Денисівна: Так, Фекло, відповідай. Фекла Петренко: Це високочастотний генератор низькочас...

Карабас приїхав у місто з єдиною метою - придбати бігунок до системи запалювання. Літо, як кажуть, у розпалі, а мотік через таку дрібничку стоїть без діла. Його поганяли то з магазину на ринок, то з ринку, у інший магазин, і ось, нарешті, очікувана деталь опинилася у Карабаса в кишені. По дорозі на вокзал зрозумів, що до туалету не дотягне. А ось якраз перед будинком густі чагарники, тож не роздумуючи шмигнув за них. Щойно закінчив свою справу, як зовсім поряд пролунало два постріли, після яких з-за рогу будинку вибіг чоловік з гвинтівкою, і побіг прямо на Карабаса. Той не встиг нічого зрозуміти, як чоловік пригальмував, крикнув: - Тримай. Кинув гвинтівку Карабасу і зник у чагарниках. Карабас інстинктивно ухопив гвинтівку, яка летіла прямо на нього, і у цю мить з-за рогу вискочили два мента і одночасно заверещали: - Зброю - на землю! Руки - за голову! - і направили на Карабаса свої пістолети. Карабас слухняно виконав команду. Менти підбігли, збили його з ніг, кілька раз...

Народився я дуже давно - у 1958 році. У пору мого "босоногого дитинства" про шкоду куріння говорили хіба що для дітей. Дорослі чоловіки курили майже всі, курив і мій тато. А який хлопчина не прагне бути схожим на свого батька. Тато мій курив з невеликими перервами, пов'язаними з проблемами зі здоров'ям, усе своє життя, починаючи з п'яти років. Як розповідав, саме тоді, його мати, моя баба Уляна, застала його з самокруткою у сараї, за вухо привела до хати, і наказала курити тут, щоб сарай часом не спалив. Я ж вперше пихнув цигарковим димом ще до школи. Тато курив у хаті, правда, не зловживав цим, лише коли мама не бачила. Курив Біломор-канал, а докуривши віддавав недопалок мені: - Саша, біжи зроби "пшик". У кухні стояло помийне відро, коли у нього вкинеш ще тліючу папіросу, виходив відповідний звук. Ось одного разу, перед "пшиком", з цікавості, що ж таке тато смокче, смоктнув і я. Але, то не можна вважати початком моєї пристрасті...

Валєрі наснилося, ніби вона, як завжди, йде з роботи, аж раптом поряд з нею зупиняється новенька Феррарі, відчиняються двері, і приємний чоловічий голос: - Валерія, сідай! Без жодних зайвих думок дівчина застрибнула до машини, яку раніше бачила лише по телевізору. Всередині все блищало новизною і пахло шкірою. За кермом, начебто, незнайомий чоловік, на вигляд більше п'ятдесяти, можна сказати дідусь, хоча й одягнений у модну нині серед молоді сорочку. - Не дивись, не впізнаєш, - сказав чоловік, - давай відразу до справи. Я пропоную тобі наступне: зроби мені приємно кілька хвилин, а я зроблю тобі приємним все твоє життя. - Що треба, - зацікавилася пропозицією Валєра. Замість відповіді чоловік почав розстібати блискавку на джинсах. - Знаєш, що, дядя - скрикнула дівчина, шукаючи ручку, щоб відкрити двері, - випусти мене! - Гаразд, гаразд, заспокойся, я нічого поганого тобі не зроблю, зараз вийдеш. Я лише покажу, від чого ти відмовилась. - Ця машина була б твоя, - продовжував не...