Як і кожна жінка, мама вимагала від тата: турботи про сім'ю, поваги, емоційної підтримки, щирості. Як у кожної жінки, у неї виникали почуття ревнощів.
Тато також інколи був невдоволений відсутністю: поваги, домашнього затишку, емоційної підтримки та вдячності.
Як і в кожній сім'ї, причин для сварок вистачало, особливо після різних негараздів на роботі: не такий тон голосу, не на те що треба витрачаються гроші, побутові проблеми, домашні обов’язки, недостатня увага, різні погляди на виховання Славка...
Це зовсім не значить, що дні родини Ковальчуків проходили у сварках. Навпаки, як ми вже знаємо, тато та мама Славка були виховними людьми, тож сварилися досить рідко.
Та яка ж сварка обходиться без того, щоб для більш вагомого аргументу не використати нецензурне слово?
Інколи використовували такі слова і подружжя Ковальчуків. Щоправда, будучи вихованими і освіченими людьми, після кожного такого слова, вони неодмінно додавали: «вибачте за мою французьку».
Славко, з властивою дитині «магнітофонною» пам'яттю, засвоюючи ці слова, був впевнений, що вони дійсно є словами французької мови. Адже діти молодшого шкільного віку ще повністю довіряють своїм батькам.
Тож, коли вчителька у класі спитала дітей, хто з них знає іноземні мови, Славко першим підняв руку, і вигукнув:
- Я знаю французьку!
І на прохання вчительки, вийшовши до дошки, видав усі «французькі» слова, які чув від тата і мами...
Після того, як мама на прохання вчительки, побувала у школі, сварок у сім'ї Ковальчуків не можна сказати щоб помітно поменшало. Вони все ж зрідка виникали, лише «французькі» слова при цьому, у присутності Славка, більше не вживалися.
Коментарі
Дописати коментар