Сон

Валєрі наснилося, ніби вона, як завжди, йде з роботи, аж раптом поряд з нею зупиняється новенька Феррарі, відчиняються двері, і приємний чоловічий голос:
- Валерія, сідай!
Без жодних зайвих думок дівчина застрибнула до машини, яку раніше бачила лише по телевізору. Всередині все блищало новизною і пахло шкірою. За кермом, начебто, незнайомий чоловік, на вигляд більше п'ятдесяти, можна сказати дідусь, хоча й одягнений у модну нині серед молоді сорочку.
- Не дивись, не впізнаєш, - сказав чоловік, - давай відразу до справи. Я пропоную тобі наступне: зроби мені приємно кілька хвилин, а я зроблю тобі приємним все твоє життя.
- Що треба, - зацікавилася пропозицією Валєра.
Замість відповіді чоловік почав розстібати блискавку на джинсах.
- Знаєш, що, дядя - скрикнула дівчина, шукаючи ручку, щоб відкрити двері, - випусти мене!
- Гаразд, гаразд, заспокойся, я нічого поганого тобі не зроблю, зараз вийдеш. Я лише покажу, від чого ти відмовилась.
- Ця машина була б твоя, - продовжував незнайомець, протягнувши Валєрі картку у якій дійсно було надруковано "Автомобіль - Ferrari SF90 Stradale. Власник - Даниленко Валерія...".
- А на цій картці, - у руці чоловіка вже була жовта картка Visa, - мільйон доларів, вони теж могли б бути твоїми.
- Ой, я ж не знала, - схаменулась Валєра, - давайте...
- Ні, все, виходь.
Дівчина опинилася на тротуарі зі своїми сумками, а новенька Феррарі, хутко набравши швидкість, зникла в далечині.
Від хвилювання Валєра прокинулася. Сонце лише сходило. У вихідний вона мріяла виспатися, але сон, через те, що наснилося, покинув дівчину остаточно. Добре, що це лише сон, заспокоїла себе вона.
День як почався, так і продовжувався. Валєра пересолили салат, після чого їсти його не змогла, праскою спалила улюблену спідницю...
Плюнувши на все, що запланувала зробити, домовилася з подругою сходити в кафе - розвіятися.
Валєра не вірила у віщі сни, а подруга, дізнавшись про її нічний сон, все наполягала: "то тобі був знак, от буде у тебе багатство, лише не прогав".
Після двох годин у кафе, Валєра нарешті звільнилась від надокучливих думок, і у гарному настрої поверталася додому.
Надворі стемніло, ліхтарі освітлювали алею у сквері, лавки у цю пору вже були порожні, лише безхатченко, який з'явився тут на початку літа, лежав на одній з них.
Коли Валєра проходила повз, безхатченко раптом прохрипів:
- Діво, віддайся, озолочу, збагачу.
Ось про це був знак, раптом збагнула дівчина, подруга, таки, мала рацію!
- Де?
- А, ось тут, за кущиками, - не вірячи в успіх підскочив чолов'яга.
Безхатченко давно не був з жінкою, тож все закінчилося дуже швидко.
- Ну, де ж вони? - спитала, приводячи себе до ладу Валєра.
- Хто? - здивувався безхатченко.
- Ну, як, Феррарі і мільйон доларів.
- Хех, якби у мене були Феррарі і мільйон доларів, я не тут з тобою, я б з королевою. Слухай, подруга, дай на пиво...
Валєра не пам'ятала, як добігла додому. Не пам'ятала, скільки лежала на ліжку, прийшла до тями, коли відчула, що ковдра промокла від сліз.
Дівчина піднялася, дістала з шафи баночку з снодійним, витрусила з неї всі пігулки, закинула їх у рота, запила водою з крану і не роздягаючись знову лягла на ліжко.
Сон прийшов дуже швидко. Їй наснилося ніби вона, як завжди, йде з роботи, аж раптом поряд з нею зупиняється новенька Феррарі...