Перейти до основного вмісту

Вася і Хуан

Одного разу Вася завів собі кота. Ну, як завів, кіт, вірніше зовсім мале кошеня, саме прийшло до дверей Васіної квартири. Людка відкрила двері, а воно сидить, мале, голодне. 

З ім'ям для кота визначились відразу. Саме того дня Монтойя, за якого вболівав Вася, виграв у Монако, тож кота у його честь і назвали Хуан. 

Хуан виявився слухняним і ніжним котом. До лотка звик відразу, на стола ніколи не застрибував, шпалер не драв. Коли Вася після зміни лягав перед тєліком на диван, кіт лягав поруч і тихенько муркотів...

Та ось у Хуана настав той самий, найтрагічніший день у житті домашнього кота - день кастрації. Кіт переніс операцію мужньо, рана згодом загоїлась, але у поведінці його дещо змінилось. Ходить на лоток день - два, а потім візьме, та й наложить посеред хати. Та не те, що наложить, відверто кажучи - висере здоровенну купелю говна. 

Чи то щось сталося з котячим організмом після операції, чи то так кіт мстить за кастрацію - не відомо. 

Після цих виходок Хуана, того все частіше почали звати Хуан-падло, що ще більше ріднило його з легендарним Монтойєю. Не по поведінці, звичайно, а по імені.

Якось, під час перекуру Вася розповів сусідам, що зібрались на лавці перед під'їздом, про своє котяче горе. 

На це баба Ліза, відповіла:

- Вася, тобі крупно повезло, шо твій кіт сере у тебе в хаті, бо в мене є прекрасний метод, як його від цього відучить. 

Ти ж знаєш, я з котами давно, у мене їх було штук двадцять. У тебе точно кіт, чи кішка?

- Да точно, бо кастріровали ж.

- Це харашо, потому шо у мене колись був Барсік. Ну, кіт, як кіт, а потім гоп, і Барсік кошенят навів. Ага, значить про говно. Ото, як наваляє кіт серед хати, ти його за шкуру, мордою в говно три рази, і викидай у хвортку. У тебе перший етаж - не розіб'ється.

Тільки перед цим провірь, чи розумний у тебе кіт, чи ні. Бо розумного раз десять викінуть, і поможе, а дурного нада викидать більше, може даже всю жизнь.

- А як провірить?

- Дуже просто. Підносиш кота до стєнкі, якщо упирається у неї лапами - то розумний, а як головою - дурень.

Перевірив Вася Хуана на інтелект - розумний виявився. Ну вони з Людкою, значить, товчуть кота мордою у вироблене ним же говно, викидають у кватирку, та рахують. Викинули десять разів, і сподіваючись, що метод баби Лізи спрацював, якось і розслабилися. 

Але даремно. 

У понеділок, якраз після гонки в Японії, де Монтойя зійшов через неполадки з гідравлікою,  повертається Вася зі зміни у зрозуміло якому настрої, заходить у квартиру, а перед самими дверима величезна купа говна!

- Хуан! Падло! - викрикнув зі злості Вася.

В цю мить, кіт зривається з місця, підбігає до створеної ним купи, тричі товчеться у неї мордою, біжить у кухню, на підвіконня, і вискакує у кватирку.

Ну, і хто після цього скаже, що, Хуан-падло дурень? Так само, як і його легендарний майже тезка?

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис

Приборкання людини

Хтось має сумнів, що людина - дитя природи? Питання риторичне. Природа створила людину, у ній людина жила, еволюціонувала, поки їй не набрид природний бардак, і вона вирішила створити свій. Не так щоб ні з того, ні з сього, просто всі передумови для цього настали. І тут почалося. Адже, як не крути, нові порядки давалися не легко по дуже простій причині - перефразувавши стару істину: можна вивести людину з природи, а природу з людини - ніколи. Яку задачу ставила природа перед людиною? Та, точно таку, як і перед кожною живою істотою - розмножатися. І все! А що ж хотіла людина сама від себе і свого оточення, покинувши "батьківську хату"? Не будемо заглиблюватися у сиву давнину, все одно про неї нам нічого не відомо. Одне можна сказати точно - людина намагалася створити для себе комфортне середовище. Процес досягнення цієї мети втілився у Декалозі - десятьох заповідях Божих. Відчуваєте різницю - у природи була лише одна заповідь, а у суспільства - десять! Маючи згадані заповіді,

Шуба в рибі

Як тільки не називають популярну нині страву: «Оселедець в шубі», «Оселедець під шубою»; або, без конкретики - «Риба в шубі», «Риба під шубою»; або просто - «Шуба».  Пам'ятаю, на початку її популярності у наших краях, на якомусь застіллі, зачерпнув ложкою з тарілки незвичну страву - впіймалась лише «шуба», а сама риба залишилася на дні, яку слідом підхопив сусід по столу. В підсумку задовольнилися: один - шубою, інший - рибою, так і не оцінивши старання господині. Саме тоді подумалось: на біса всі складові викладати шарами, адже зайшовши в організм, вони там все одно перемішаються? А скільки часу витрачається на таке шарування? Чи не простіше всі інгредієнти перемішати, як у звичайному салаті? Втрачається естетичний вигляд? Ну і що, вам на страву дивитися чи їсти її? Скажете: гарну на вигляд страву і їсти приємно? А я вам відповім -  якщо страва смачна їстимуть незалежно від її вигляду.  Візьмемо для прикладу «Олів'є». Ніхто ж не викладає його шарами - «Ковбасою під шубою». Нав