Перейти до основного вмісту

Вася і Хуан

Одного разу Вася завів собі кота. Ну, як завів, кіт, вірніше зовсім мале кошеня, саме прийшло до дверей Васіної квартири. Людка відкрила двері, а воно сидить, мале, голодне. 

З ім'ям для кота визначились відразу. Саме того дня Монтойя, за якого вболівав Вася, виграв у Монако, тож кота у його честь і назвали Хуан. 

Хуан виявився слухняним і ніжним котом. До лотка звик відразу, на стола ніколи не застрибував, шпалер не драв. Коли Вася після зміни лягав перед тєліком на диван, кіт лягав поруч і тихенько муркотів...

Та ось у Хуана настав той самий, найтрагічніший день у житті домашнього кота - день кастрації. Кіт переніс операцію мужньо, рана згодом загоїлась, але у поведінці його дещо змінилось. Ходить на лоток день - два, а потім візьме, та й наложить посеред хати. Та не те, що наложить, відверто кажучи - висере здоровенну купелю говна. 

Чи то щось сталося з котячим організмом після операції, чи то так кіт мстить за кастрацію - не відомо. 

Після цих виходок Хуана, того все частіше почали звати Хуан-падло, що ще більше ріднило його з легендарним Монтойєю. Не по поведінці, звичайно, а по імені.

Якось, під час перекуру Вася розповів сусідам, що зібрались на лавці перед під'їздом, про своє котяче горе. 

На це баба Ліза, відповіла:

- Вася, тобі крупно повезло, шо твій кіт сере у тебе в хаті, бо в мене є прекрасний метод, як його від цього відучить. 

Ти ж знаєш, я з котами давно, у мене їх було штук двадцять. У тебе точно кіт, чи кішка?

- Да точно, бо кастріровали ж.

- Це харашо, потому шо у мене колись був Барсік. Ну, кіт, як кіт, а потім гоп, і Барсік кошенят навів. Ага, значить про говно. Ото, як наваляє кіт серед хати, ти його за шкуру, мордою в говно три рази, і викидай у хвортку. У тебе перший етаж - не розіб'ється.

Тільки перед цим провірь, чи розумний у тебе кіт, чи ні. Бо розумного раз десять викінуть, і поможе, а дурного нада викидать більше, може даже всю жизнь.

- А як провірить?

- Дуже просто. Підносиш кота до стєнкі, якщо упирається у неї лапами - то розумний, а як головою - дурень.

Перевірив Вася Хуана на інтелект - розумний виявився. Ну вони з Людкою, значить, товчуть кота мордою у вироблене ним же говно, викидають у кватирку, та рахують. Викинули десять разів, і сподіваючись, що метод баби Лізи спрацював, якось і розслабилися. 

Але даремно. 

У понеділок, якраз після гонки в Японії, де Монтойя зійшов через неполадки з гідравлікою,  повертається Вася зі зміни у зрозуміло якому настрої, заходить у квартиру, а перед самими дверима величезна купа говна!

- Хуан! Падло! - викрикнув зі злості Вася.

В цю мить, кіт зривається з місця, підбігає до створеної ним купи, тричі товчеться у неї мордою, біжить у кухню, на підвіконня, і вискакує у кватирку.

Ну, і хто після цього скаже, що, Хуан-падло дурень? Так само, як і його легендарний майже тезка?

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...

Про науковців

Я вже говорив, що науковці - то дуже розумні люди? Та ви й самі здогадуєтесь. Так влаштуватися в житті дано не кожному. З науковцями в цьому плані  можуть посперечатись лише попи: чи переконаний у тому що робиш – то таке, головне – на посаді і при окладі. Що ще ріднить науковців з попами, то те, що перші теж починають з віри. От, повірив у якусь фігню, і давай її досліджувати! Провів досліди, обчислення, бах – а ніхріна! Не воно! Вся віра й пропала. Але, не страшно, роботу можна продовжувати. Раптом щось синтезуємо, чи навпаки – розкладемо. А буває бах – і співпало, віра підтвердилась практикою! Проте, це дуже рідко і за таке, як правило, в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня кожного року король Швеції премію вручає. Але ж, скільки тих премій і скільки науковців? На всіх, звісно, не вистачить. А дома жінка, діти і це добре, як теща живе окремо… Є ще одна категорія розумних людей – ворожки, цілителі, народні синоптики, астрологи. Цих з повною відповідальністю можна віднести до ге...

Дипломат

Закінчувались 80-ті. Билась у передсмертних конвульсіях перша у світі країна робітників і селян. Експеримент по побудові комунізму в одній, окремо взятій країні, добігав кінця. Шкода лише, що не «кашоварам» довелося «розсьорбувати кашу», заварену ними в далекому 17-му. Припиняли роботу промислові гіганти, заводи, фабрики, колгоспи і радгоспи, продукція яких, крім партії і уряду, була нікому не потрібна. На їх місце почали приходити кооперативи, приватні і спільні підприємства, акціонерні товариства, які утворювались і розмножувались, як кролики. Підприємливих людей у країні виявилось не так уже й мало. Головною галуззю ставала торгівля. Були, звісно, й такі, хто не хотів занадто заморочуватись. Їм потрібно було усе й відразу. *   *   * Сашко повертався з бібліотеки пізно ввечері – готувався до семінару з будматеріалів. Дорога до гуртожитку пролягала через парк. Поодинокі, дивом уцілілі ліхтарі місцями освітлювали центральну алею. В голові, завантажена за вечір інфо...