Перейти до основного вмісту

Вася і Міка


У молодості Вася любив футбол. З часом він йому набрид і Вася підсів на Формулу 1. І підсів, потрібно сказати, капітально. Купив собі супутникову тарілку з усіма прибамбасами і бандитським способом навчився дивитися перегони на закодованих каналах.

В цей час, на роботі, Вася примудрився за зміну замість планових 20 болтів, виточувати 22 а то і 23. В результаті такої праці серед колег Вася попав у вискочки, а серед начальства – в ударнікі проізводства. Тут якраз на завод приїхав журналіст зі столиці, щоб написати статтю, як прекрасно живе і процвітає простий рабочій у непростий час становлення вітчизняної економіки. Ну, начальство і направило журналіста до Васі.

Вася йому все розказав про себе, про сім’ю, про те як йому вдається виточувати аж 23 болти, і тут дійшла черга до хобі.

- Ну, що це за хобі, Вася? Яка Формула 1? Хто про неї знає? Та і наших там нікого нема, – незадоволений відповіддю журналіст, - давай напишемо, що ти любиш футбол. Он наше Дінамо на мєждународной арєнє…

Але Вася пішов на принцип:

- Ні, футбол мені уже не нравицця, і всьо!

- Ну, тоді може льогкая атлєтіка? Он Бубка…

- Нє, - стояв на своєму Вася, - тільки Формула 1!

- Окей, - здається журналіст, - хто ж там ганяється у цій Формулі?

- Ну, Шумахер, Хаккінен, Вільньов, Сало…

- Стоп! В цьому шось є, - замислився журналіст, - Сало кажеш…

Далі було ще кілька запитань, після чого інтерв’ю і закінчилось. Вася пішов до станка точити чергового болта, а журналіст поїхав у Київ писати статтю в газету.

  І невдовзі, в одній із центральних газет вийшла стаття про Васю. Остання глава, де йшлося про хобі, називалася «САЛО З ЦИБУЛЕЮ». Там було написано про Васіне захоплення Формулою 1 і пояснювалось, що сталося це через те, що там виступає знаменитий фінський гонщик Міка Сало.

Не зрозуміло, який зв'язок? Тому, що українці люблять сало? Ні, не через це. Вибачте, винен, не вказав відразу прізвище нашого героя. Справа в тому, що прізвище Васі – Цибуля.          

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис

Приборкання людини

Хтось має сумнів, що людина - дитя природи? Питання риторичне. Природа створила людину, у ній людина жила, еволюціонувала, поки їй не набрид природний бардак, і вона вирішила створити свій. Не так щоб ні з того, ні з сього, просто всі передумови для цього настали. І тут почалося. Адже, як не крути, нові порядки давалися не легко по дуже простій причині - перефразувавши стару істину: можна вивести людину з природи, а природу з людини - ніколи. Яку задачу ставила природа перед людиною? Та, точно таку, як і перед кожною живою істотою - розмножатися. І все! А що ж хотіла людина сама від себе і свого оточення, покинувши "батьківську хату"? Не будемо заглиблюватися у сиву давнину, все одно про неї нам нічого не відомо. Одне можна сказати точно - людина намагалася створити для себе комфортне середовище. Процес досягнення цієї мети втілився у Декалозі - десятьох заповідях Божих. Відчуваєте різницю - у природи була лише одна заповідь, а у суспільства - десять! Маючи згадані заповіді,

Шуба в рибі

Як тільки не називають популярну нині страву: «Оселедець в шубі», «Оселедець під шубою»; або, без конкретики - «Риба в шубі», «Риба під шубою»; або просто - «Шуба».  Пам'ятаю, на початку її популярності у наших краях, на якомусь застіллі, зачерпнув ложкою з тарілки незвичну страву - впіймалась лише «шуба», а сама риба залишилася на дні, яку слідом підхопив сусід по столу. В підсумку задовольнилися: один - шубою, інший - рибою, так і не оцінивши старання господині. Саме тоді подумалось: на біса всі складові викладати шарами, адже зайшовши в організм, вони там все одно перемішаються? А скільки часу витрачається на таке шарування? Чи не простіше всі інгредієнти перемішати, як у звичайному салаті? Втрачається естетичний вигляд? Ну і що, вам на страву дивитися чи їсти її? Скажете: гарну на вигляд страву і їсти приємно? А я вам відповім -  якщо страва смачна їстимуть незалежно від її вигляду.  Візьмемо для прикладу «Олів'є». Ніхто ж не викладає його шарами - «Ковбасою під шубою». Нав