Перейти до основного вмісту

Новий рік

У комунальній квартирі номер вісімнадцять готувалися до зустрічі Нового 1976 року. До семи вечора господині всіх шести кімнат зійшлися на кухні, що наповнювалась різноманітними ароматними, серед них можна було вловити які завгодно - від салатів до борщу. Незважаючи на відкриті кватирки, у кухні стояла неймовірна спека. Палали всі конфорки на плитах, де кипіли, варилися, смажилися, шкварчали різноманітні страви, а тьотя Вєра у додачу до всього пекла пиріг у духовці. 

На підхваті у жінок маталися діти і чоловіки. Останні ще й періодично заскакували до кімнати Сергієнків, де завбачливий Вітя дістав приховану з літа трилітрову банку самогону...

Галина Сергіївна, щоб якось запобігти конспіративній пиятиці чоловіка, Петра Івановича, всілякими доступними їй способами намагалася тримати того під контролем, навантажуючи різними "принеси-подай". 

Якраз, коли Петро Іванович за завданням жінки готувався наточити ножа, у кухні пролунав вибух. Металева кришка підскочила ледь не до стелі, а по підлозі потекла рідина з різким неприємним запахом.

- Людко, це твої! - оговтавшись від несподіваного вибуху визначила Галина Сергіївна господарку консервації, - я ж тобі казала, пастєрізуй!

Людка полізла з тряпкою під стола прибирати наслідки вибуху, а Галина Сергіївна, і їй і всім присутнім, розхвалювала себе, яка вона вправна господиня:
- А, от, у мене концервація нікада не зривє, стоїть до хвівраля і ще довше. А якби у мене був погрєб, як у моєї мами у Мрині, то стояла б до лєта...

Поступово кухня порожніє. Мешканці комунальної квартири номер вісімнадцять розходяться по своїх кімнатах до своїх телевізорів. 

А там - "Солом'яна шляпка", Леонід Ілліч з курантами і гімном а за ними "Голубий огоньок". 
Галина Сергіївна, не досидівши до його завершення, пішла спати, а Петро Іванович залишився чекати "Зарубіжну естраду" - дуже вже йому хотілося побачити, яка ж вона є та АББА, такі 
хороші пісні вона співає.

Йшла третя година ночі, і Петро Іванович під монотонні звуки чужої естради почав дрімати, аж раптом у шафі біля вікна щось бахнуло. Сну, як і не було. Ще не відчиняючи дверцята, побачивши як по підлозі розтікається рідина з різким неприємним запахом, все зрозумів. Підійшов до ліжка, смикнув жінку за плече:
- Галю, вставай, уже хвівраль...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...