Перейти до основного вмісту

Про російську культуру

Росія це чорна діра, у якій у повній відповідності до Теорії відносності Ейнштейна час зупинився. Принаймні років 400 як.

Самодєржавіє, виникнувши одного разу, прижилося в дірі всерйоз і надовго. Імператори змінювали царів, генсеки імператорів, президенти генсеків, але від назви самодержця у суті чорнодірчаної політичної системи нічого не змінювалося. Ну не зовсім щоб. Звичайно, бували випадки, коли на зміну автократам приходили ліберали і навпаки, але страшенна гравітація чорної діри нівелювала коливання в дірчаному устрої і зводила їх до затухаючих.

Змінювалися лозунги: «боже царя храні» на «слава кпсс», «слава кпсс» на «можем повторіть». Проте, суть самодєржавія залишалася міцною і незмінною, як ядро чорної діри – від чорнодірчан у чорній дірі абсолютно нічого не залежало, не залежить і залежати не буде.

Разом з цим, потрібно віддати належне деяким чорнодірчанам, вдавалося таки щось творити: прозу, поезію, музику... Таких, як правило, чекали каторга, ссилка, лагєрь, тюрма… Тим не менше, такі творці в масі своїй і створили чорнодіряву культуру. Тобто культуру про чорнодірчан, для чорнодірчан, як їм жити і процвітати у чорній дірі.   

Відповідно до теорії випромінювання Бекенштайна-Гокінга, час від часу з чорної дірки вдається таки вирватися. На шматках, яким вдалося подолати гравітацію чорної діри, природно, залишаються чорнодірчани, яким не до вподоби плин часу, які хочуть назад у діру, з її дірявою культурою. Звичайно, це їх вибір, і за межами чорної діри за такий вибір, як і за сотні інших, не карають.

Проте, потрібно пам'ятати, що гравітація чорної діри нікуди не зникла. За Законом всесвітнього тяжіння Ньютона, сила притягання між двома тілами прямо пропорційна добутку їх мас. Отже, одним з способів зменшення притягання до чорної діри є зменшення власної маси, тобто відмова від широкого вжитку дірявої культури. Ви балдієте від Тютчева і Кіркорова? Ну і балдійте, інтернет вам у поміч. А вивчати діряву культуру у навчальних закладах, видавати твори дірявих діячів, рекламувати їх у ЗМІ – НАБІСА??? Щоб що? Перейнятись проблемами дірявих і самим провалитися в безодню часу?

Уже як, якимось дивом, пощастило вирватися з чорної діри, давайте звикати до життя при нормальній гравітації.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.    

(Л. Костенко, Про плин часу)


Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...
Дописати коментар
Докладніше

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...
Дописати коментар
Докладніше

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...
Дописати коментар
Докладніше