Після інституту сусід Вова влаштувався на роботу у
Контору. Взяли головним спеціалістом в один з чисельних відділів. Вова хлопець
комунікабельний, тож швидко влився в колектив, освоїв роботу і навіть
запропонував якесь нововведення, що дало змогу щось там зекономити.
Все б добре, та була одна проблема – добиратися до роботи
довго, та ще й з пересадкою.
Але й тут Вові пощастило, як виявилось, у цій же
Конторі начальником відділу працює Григорій Іванович, який живе поруч, і їздить
на роботу власною машиною.
З тих пір, ранком йдучи на роботу, я постійно бачив
Вову, що чекає Григорія Івановича. Будь то дощ чи сніг, мороз чи спека – Вова
стоїть в обумовленому місці в обумовлений час. Щоб не пропустити Григорія
Івановича, щоб той не поїхав без нього.
Та одного разу, я не побачив Вову на звичному місці.
Не побачив і наступного дня і наступного тижня. Натомість, щоранку перед нашим
будинком почав зупинятися сірий Ланос Григорія Івановича.
Що за діла? Здогадки були всякі. Ясність внесла тітка
Тетяна:
- А ти, що, не знав? Вову ж призначили заступником начальника управління!
Коментарі
Дописати коментар