Перейти до основного вмісту

Щасливі люди

Хоч триває зима, а про городи не варто забувати. Власне, забути про них ні в якому разі не дасть мама (теща, свекруха), яка зазвичай очолює цю народну забаву під поетичною назвою - город.

Підготовка до нового сезону починається відразу по закінченню попереднього. На підвіконнях сушиться насіння, зібране з випробуваних сортів. Розкладається по чисельних пакунках, коробках, вузликах, підписаних і не підписаних, великих і маленьких, розібратися у яких сторонній особі просто нереально.

Інколи, шарудіння пакунками та вузликами, супроводжується коментарем:
- У тітки Валі взяла Бичого серця, бо своє щось не вродило.
Або:
- Що це таке, чи гарбузи, чи буряки? Не пойму. А, нехай лежить.

В цей період можна почути й зовсім неочікуване:
- Ти мою сапу наточив?
"Ви що, сапати сніг зібралися" - подумаєш сам собі, але сперечатися не будеш, бо з досвіду знаєш - сенсу в цьому ніякого.

Майже відразу після Святок у хаті з'являються відра з грудками мерзлої землі - на розсаду.
І на завершення зими  під вікнами виростають конструкції зі стільців, дошок, картонних коробок, на яких розміщуються баночки, пластикові контейнери, одноразові стаканчики наповнені землею.

Безпосередньо до вирощування розсади нікого не підпускає, лише на підсобні роботи:
- Утикни переноску, щоб лампочка осюди, до вікна дістала.
А ледь потепліє, під суворим наглядом, щоб не зламалось (!), носиш баночки, контейнери, стаканчики з розсадою з хати на вулицю, і назад - для закалювання.

Далі надходить команда:
- Винось картоплю!
- Для чого, ще ж морози?
- Які морози? Степанівна десь чула, що морозів більше не буде.
Тільки виніс ящики в сарай, а тут, як на зло, мороз під десять градусів.
- Занось картоплю, на чорта ти її виніс!?
- Так ви ж самі... Степанівна казала...
- Дурний ти і твоя Степанівна! Занось, кому кажу! І за орача договоряйся.
- Який орач, ще ж рано?
- Еге, тоді їх дньом з огньом не знайдеш.

Ще після кількох нагадувань, домовився про оранку.
- З ким ти домовився, із Славіком? Ти що, здурів, бачив, як він зорав минулого року? Пів городу перекопували. Ні, тільки не Славік. Ото пожилий був на синьому тракторі.
- Так, то ж ви з тим пожилим домовлялися, я його знать - не знаю.
- От, люди, нічого без мене не можуть зробити!

І ось уже наближається дата оранки. Підготовка йде повним ходом.
- Ти - обрізай сажанку. Тільки не корінці, бо було вже таке. А ти, ріж картоплю, тільки ж не як попало!

І ось вже зорано, відтопкуємо грядки, і як завжди:
- Куди топчеш? Криво! Лівіше, правіше, назад!
Далі:
- Як ти рядки оце набив? Як я їх полотиму? Тікай, я сама!

Потім може з'явитися неочікувана новина:
- Сьогодні картоплі не садимо! Завтра прийдуть Сидоренки, посадимо разом. А на післязавтра нічого не плануйте,  йдемо садити до Сидоренків.
- Та для чого? Тут самим на годину роботи.
- Не умнічай, я вже договорилась!

А потім буде прополка, осипання, жуки, не така отрута, клята погода...

Але то вже буде літом.
А зараз зима, і з сусідньої кімнати долинає шарудіння пакуночків, коробочок, вузликів з насінням.
Чуєте? То ви дуже щасливі люди, якщо таке чуєте. Цінуйте момент, бо, на жаль, багато з нас такого вже ніколи не почують...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис

Приборкання людини

Хтось має сумнів, що людина - дитя природи? Питання риторичне. Природа створила людину, у ній людина жила, еволюціонувала, поки їй не набрид природний бардак, і вона вирішила створити свій. Не так щоб ні з того, ні з сього, просто всі передумови для цього настали. І тут почалося. Адже, як не крути, нові порядки давалися не легко по дуже простій причині - перефразувавши стару істину: можна вивести людину з природи, а природу з людини - ніколи. Яку задачу ставила природа перед людиною? Та, точно таку, як і перед кожною живою істотою - розмножатися. І все! А що ж хотіла людина сама від себе і свого оточення, покинувши "батьківську хату"? Не будемо заглиблюватися у сиву давнину, все одно про неї нам нічого не відомо. Одне можна сказати точно - людина намагалася створити для себе комфортне середовище. Процес досягнення цієї мети втілився у Декалозі - десятьох заповідях Божих. Відчуваєте різницю - у природи була лише одна заповідь, а у суспільства - десять! Маючи згадані заповіді,

Шуба в рибі

Як тільки не називають популярну нині страву: «Оселедець в шубі», «Оселедець під шубою»; або, без конкретики - «Риба в шубі», «Риба під шубою»; або просто - «Шуба».  Пам'ятаю, на початку її популярності у наших краях, на якомусь застіллі, зачерпнув ложкою з тарілки незвичну страву - впіймалась лише «шуба», а сама риба залишилася на дні, яку слідом підхопив сусід по столу. В підсумку задовольнилися: один - шубою, інший - рибою, так і не оцінивши старання господині. Саме тоді подумалось: на біса всі складові викладати шарами, адже зайшовши в організм, вони там все одно перемішаються? А скільки часу витрачається на таке шарування? Чи не простіше всі інгредієнти перемішати, як у звичайному салаті? Втрачається естетичний вигляд? Ну і що, вам на страву дивитися чи їсти її? Скажете: гарну на вигляд страву і їсти приємно? А я вам відповім -  якщо страва смачна їстимуть незалежно від її вигляду.  Візьмемо для прикладу «Олів'є». Ніхто ж не викладає його шарами - «Ковбасою під шубою». Нав