Хоч триває зима, а про городи не варто забувати. Власне, забути про них ні в якому разі не дасть мама (теща, свекруха), яка зазвичай очолює цю народну забаву під поетичною назвою - город.
Підготовка до нового сезону починається відразу по закінченню попереднього. На підвіконнях сушиться насіння, зібране з випробуваних сортів. Розкладається по чисельних пакунках, коробках, вузликах, підписаних і не підписаних, великих і маленьких, розібратися у яких сторонній особі просто нереально.
Інколи, шарудіння пакунками та вузликами, супроводжується коментарем:
- У тітки Валі взяла Бичого серця, бо своє щось не вродило.
Або:
- Що це таке, чи гарбузи, чи буряки? Не пойму. А, нехай лежить.
В цей період можна почути й зовсім неочікуване:
- Ти мою сапу наточив?
"Ви що, сапати сніг зібралися" - подумаєш сам собі, але сперечатися не будеш, бо з досвіду знаєш - сенсу в цьому ніякого.
Майже відразу після Святок у хаті з'являються відра з грудками мерзлої землі - на розсаду.
І на завершення зими під вікнами виростають конструкції зі стільців, дошок, картонних коробок, на яких розміщуються баночки, пластикові контейнери, одноразові стаканчики наповнені землею.
Безпосередньо до вирощування розсади нікого не підпускає, лише на підсобні роботи:
- Утикни переноску, щоб лампочка осюди, до вікна дістала.
А ледь потепліє, під суворим наглядом, щоб не зламалось (!), носиш баночки, контейнери, стаканчики з розсадою з хати на вулицю, і назад - для закалювання.
Далі надходить команда:
- Винось картоплю!
- Для чого, ще ж морози?
- Які морози? Степанівна десь чула, що морозів більше не буде.
Тільки виніс ящики в сарай, а тут, як на зло, мороз під десять градусів.
- Занось картоплю, на чорта ти її виніс!?
- Так ви ж самі... Степанівна казала...
- Дурний ти і твоя Степанівна! Занось, кому кажу! І за орача договоряйся.
- Який орач, ще ж рано?
- Еге, тоді їх дньом з огньом не знайдеш.
Ще після кількох нагадувань, домовився про оранку.
- З ким ти домовився, із Славіком? Ти що, здурів, бачив, як він зорав минулого року? Пів городу перекопували. Ні, тільки не Славік. Ото пожилий був на синьому тракторі.
- Так, то ж ви з тим пожилим домовлялися, я його знать - не знаю.
- От, люди, нічого без мене не можуть зробити!
І ось уже наближається дата оранки. Підготовка йде повним ходом.
- Ти - обрізай сажанку. Тільки не корінці, бо було вже таке. А ти, ріж картоплю, тільки ж не як попало!
І ось вже зорано, відтопкуємо грядки, і як завжди:
- Куди топчеш? Криво! Лівіше, правіше, назад!
Далі:
- Як ти рядки оце набив? Як я їх полотиму? Тікай, я сама!
Потім може з'явитися неочікувана новина:
- Сьогодні картоплі не садимо! Завтра прийдуть Сидоренки, посадимо разом. А на післязавтра нічого не плануйте, йдемо садити до Сидоренків.
- Та для чого? Тут самим на годину роботи.
- Не умнічай, я вже договорилась!
А потім буде прополка, осипання, жуки, не така отрута, клята погода...
Але то вже буде літом.
А зараз зима, і з сусідньої кімнати долинає шарудіння пакуночків, коробочок, вузликів з насінням.
Чуєте? То ви дуже щасливі люди, якщо таке чуєте. Цінуйте момент, бо, на жаль, багато з нас такого вже ніколи не почують...
Підготовка до нового сезону починається відразу по закінченню попереднього. На підвіконнях сушиться насіння, зібране з випробуваних сортів. Розкладається по чисельних пакунках, коробках, вузликах, підписаних і не підписаних, великих і маленьких, розібратися у яких сторонній особі просто нереально.
Інколи, шарудіння пакунками та вузликами, супроводжується коментарем:
- У тітки Валі взяла Бичого серця, бо своє щось не вродило.
Або:
- Що це таке, чи гарбузи, чи буряки? Не пойму. А, нехай лежить.
В цей період можна почути й зовсім неочікуване:
- Ти мою сапу наточив?
"Ви що, сапати сніг зібралися" - подумаєш сам собі, але сперечатися не будеш, бо з досвіду знаєш - сенсу в цьому ніякого.
Майже відразу після Святок у хаті з'являються відра з грудками мерзлої землі - на розсаду.
І на завершення зими під вікнами виростають конструкції зі стільців, дошок, картонних коробок, на яких розміщуються баночки, пластикові контейнери, одноразові стаканчики наповнені землею.
Безпосередньо до вирощування розсади нікого не підпускає, лише на підсобні роботи:
- Утикни переноску, щоб лампочка осюди, до вікна дістала.
А ледь потепліє, під суворим наглядом, щоб не зламалось (!), носиш баночки, контейнери, стаканчики з розсадою з хати на вулицю, і назад - для закалювання.
Далі надходить команда:
- Винось картоплю!
- Для чого, ще ж морози?
- Які морози? Степанівна десь чула, що морозів більше не буде.
Тільки виніс ящики в сарай, а тут, як на зло, мороз під десять градусів.
- Занось картоплю, на чорта ти її виніс!?
- Так ви ж самі... Степанівна казала...
- Дурний ти і твоя Степанівна! Занось, кому кажу! І за орача договоряйся.
- Який орач, ще ж рано?
- Еге, тоді їх дньом з огньом не знайдеш.
Ще після кількох нагадувань, домовився про оранку.
- З ким ти домовився, із Славіком? Ти що, здурів, бачив, як він зорав минулого року? Пів городу перекопували. Ні, тільки не Славік. Ото пожилий був на синьому тракторі.
- Так, то ж ви з тим пожилим домовлялися, я його знать - не знаю.
- От, люди, нічого без мене не можуть зробити!
І ось уже наближається дата оранки. Підготовка йде повним ходом.
- Ти - обрізай сажанку. Тільки не корінці, бо було вже таке. А ти, ріж картоплю, тільки ж не як попало!
І ось вже зорано, відтопкуємо грядки, і як завжди:
- Куди топчеш? Криво! Лівіше, правіше, назад!
Далі:
- Як ти рядки оце набив? Як я їх полотиму? Тікай, я сама!
Потім може з'явитися неочікувана новина:
- Сьогодні картоплі не садимо! Завтра прийдуть Сидоренки, посадимо разом. А на післязавтра нічого не плануйте, йдемо садити до Сидоренків.
- Та для чого? Тут самим на годину роботи.
- Не умнічай, я вже договорилась!
А потім буде прополка, осипання, жуки, не така отрута, клята погода...
Але то вже буде літом.
А зараз зима, і з сусідньої кімнати долинає шарудіння пакуночків, коробочок, вузликів з насінням.
Чуєте? То ви дуже щасливі люди, якщо таке чуєте. Цінуйте момент, бо, на жаль, багато з нас такого вже ніколи не почують...
Коментарі
Дописати коментар