Під час навчання, на першому курсі Федя жив у двоюрідної тітки Лізи – батькової сестри. Кімната у комунальній квартирі була одна, але простора. Тітка була вдовою, дітей у неї не було, але був Альберт – білий пухнастий кіт якоїсь рідкісної породи, назву якої сама тітка Ліза уже не пам’ятала.
Федя ночував за шафою на старезному дивані, ночами з якого вилазили клопи і пили Федіну кров. Клопів періодично травили, після чого вони зникали, але згодом з’являлися знову.
Тітка в цілому була рада, що у неї в кімнаті живе людина, з якою можна поділитися своїми спогадами. Відверто кажучи, до того часу, вона цими спогадами, дістала всіх мешканців квартири, які чули їх уже не один раз. А для Феді вони було невідомі, тож за традиційним вечірнім чаєм тітка години дві набивала йому голову різними неймовірними історіями.
На відміну від тітки, Альберт з першого ж дня не прийняв Федю. Схоже, своїм котячим інстинктом відчув у ньому суперника, а можливо й ні. Хто їх розбере, тих котів. Неприязнь виражалась у тому, що кіт зовсім ігнорував прибульця, ніби його не існувало. Як не старався Федя налагодити стосунки з котом, нічого у нього з цього не вийшло.
Тітка Ліза щодня перед вечірнім чаєм рівно годину вигулювала Альберта на повідку, одним і тим самим маршрутом. Після прогулянки, несла кота на руках довжелезним коридором, а зайшовши в кімнату ставила його на заздалегідь заслану біля дверей газету після чого змоченим спиртом ватним тампоном дезинфікувала Альбертові лапи. Дефіцитний в ті пори спирт, зберігався у півлітровій пляшці із темного скла за старим комодом при вході.
Так вони втрьох, не порушуючи традицій, і прожили до весни. А на початку квітня тітка отримала путівку в санаторій.
Головним наказом для Феді був догляд за котом. Тітка детально розписала меню, усі разом пройшли маршрутом для прогулянок, навідались на будівельний майданчик, де можна було набрати піску, у який Альберт мав справляти свої котячі потреби. Неодноразово було наголошено на неодмінній дезинфекції котячих лапок після прогулянок.
Щойно тітка поїхала, як Федя запросив до себе друга Вовку, з яким вони благополучно здолали куплену дорогою пляшку вина, відмітивши таким чином Федіну свободу від тітчиної опіки.
Альберт прийняв гостя не дуже люб’язно – голосно нявкав і навіть шипів, коли захмелілий Вовка намагався його погладити. Федя всіма доступними йому способами пробував втихомирити Альберта, а коли це не вдалося, вхопив кота за шкірки і викинув з квартири.
Випитого вина друзям було явно мало, і тут Федя згадав, що за старим комодом при вході стоїть пляшка зі спиртом…
Відчуття тривоги з’явилося у Феді десь у кінці тижня, коли пошуки Альберта не дали жодних результатів. Від невтішних думок відволікала підготовка до сесії. Федя з острахом ждав приїзду тітки, і як він не хотів відтягнути цю подію, але вона врешті решт настала.
- Уявляєш, - заявила переступивши поріг тітка, - біля під’їзду напав на мене якийсь брудний, обдертий кіт, ледь відбилася. А де Альберт?
Наступного дня Федя переїхав жити до друзів у общагу.
Коментарі
Дописати коментар