Перейти до основного вмісту

НУШ

Я один з небагатьох, кому в числі перших у технічному виші довелося здавати екзамен з такої цікавої дисципліни, як політологія. Ми тоді й гадки не мали, що доведеться вивчати таку модерну на той час науку, адже починалось навчання з історії КПСС. І тут, на тобі, КПСС, разом з вивченням її історії, ліквідували, при чому на самому цікавому місці. Ми так і не дізнались, про рукавадящую роль кампартії у калєктівізації сельскава хазаяства. А так хотілось!
Як же доценти і професора, які життя поклали не лише на вивчення згаданої історії, а й марксисько-ленінської філософії, політекономії, наукового комунізму, і подібної пропагандистської маячні? Та дуже просто, на кафедрі замінили табличку, і всіх апологетів збанкрутілої ідеології скопом перевели в політологи. Ось у такій обстановці довелось здавати екзамен.
Напередодні ознайомили з екзаменаційними білетами. Питання, з незначними коригуваннями, КПСС-івські. Воно й зрозуміло. Уявіть, двірнику, що все життя махав мітлою, яка складалась з кривого дрючка встромленого у березовий віник, раптом видали мітлу поліпропіленову «Люкс» круглу з держаком 106 см. Це ж і мах не той, і радіус дії зовсім інший, і коефіцієнти тертя берези і поліпропілену по асфальту докорінно відрізняються. Тобто, для якісного замітання в нових умовах потрібен час для адаптації. Якщо для вивчення нової мітли потрібен час, то для науки й поготів.
Приймав екзамен новоспечений політолог – доволі кремезний дідусь, на вигляд якому далеко за шістдесят.
Питання виявилися не дуже важкими, тож зібравшись з думками, пішов здаватись першим. І вже коли дідусь дістав мою заліковку, дійшло, що здаю не історію КПСС, а політологію!
Перше питання – щось там про троцкізм. Питання не складне, але з якої точки зору його подавати? Чи в трактовці компартії, чи вже можна розповісти щось з чисельної публіцистики, яка жахнула водоспадом на наші непідготовлені голови?
Вирішивши, що дідусь, який не один десяток років трудився на ниві комуністичної пропаганди, навряд чи адаптувався до «нової мітли», почав відповідь на питання, як і учили, з точки зору марксизму-ленінізму. Бачу, дід сприймає, ну я розвиваю думку все більше, все об’ємніше, і доходжу до того, як ВКПб (тодішня КПСС), на чолі з товаришем Сталіним боролася з троцкізмом.
Тут дідусь ледь не підскочив на своєму стільці:
- Як боролася!? Хіба вам не відомо, що Сталін, насправді, сам був троцкістом?
Ех, думаю, не вгадав! Дід, виявляється, уже «шурує новою мітлою», держить ніс по-вітру, тобто перестроївся! Нічого собі! Ну, що ж, тоді інша справа, відповіді на решту питань білета можна шпарити в дусі публіцистики, яка заполонила тодішні пресу, радіо і телебачення. Що я і зробив, отримавши від дідуся, здається, «добре».
До чого тут НУШ? Та, все просто, хочу побажати вчителям, щоб вони були такими, як цей дідусь з кафедри політології Київського інженерно-будівельного інституту.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...