Дурдом

 

Васю виписали із дурдому. Друзі-однопалатники скинулися на літру горілки, яку вільний Вася пообіцяв передати через відому їм дірку у паркані.

Але обіцяти не означає зробити. Вася, неабияк набравшись у вокзальному буфеті, поїхав у свою Бухалівку, де й продовжив працювати майстром газової дільниці.

Лише через другу добу однопалатники таки зрозуміли, що Вася їх кинув. Помста не змусила довго чекати. Вони викрали в реєстратурі Васіну медичну карту, і скориставшись талантом Жоріка, почерком доктора Фішмана внесли запис про те, що Вася Крисюк - ідіот, шизофренік, підарас і потребує довічної госпіталізації.

Всю наступну ніч подільників мучили невиразні сумніви, а що, якщо доктор Фішман зрозуміє, що нічого подібного до Васіної карти не писав, і вся помста піде нанівець? І тоді Степан запропонував убити лікаря!

Фішман, як завжди в нічне чергування, трахкав дівчат у жіночому відділенні. Близько першої ночі, вийшовши звідти, він отримав смертельний удар трубою по голові, після чого припинив своє існування. Труп лікаря подільники закопали в саду під лавкою.

Закопали надійно, навіть поліцейський собака нічого не знайшов.

Після смерті лікаря минула одна доба, потім друга, а на початку третьої, Степанові наснився Фішман: "Це ж ти мене грюкнув трубою по голові. Інші ні до чого. Не боїшся, що вони тебе закладуть?".

Степан злякався такого розвитку подій, від чого й прокинувся. Рятівна думка прийшла миттєво. Він закрутив у джгут рушник і по черзі задушив усіх трьох спільників. Після чого ліг на ліжко і заснув.

 Степан був зовсім спокійний, бо в цілому світі тепер ніхто, крім нього, не знає, хто вбив доктора Фішмана.

Але Степан помилявся, ой, як він помилявся...

На ранок Степан раптом виразно згадав, що під час удару трубою по голові Фішмана, бічним зором у вікні жіночого відділення він бачив дівчат з голими цицьками. І тут Степан зрозумів – треба робити ноги, тим більше, що підкоп, який вони рили третій рік, майже готовий.

Наступної ночі, озброївшись ложкою, Степан здолав останні півметра підкопу і вийшов на волю.

«Додому не можна, - резонно подумав Степан, - там шукатимуть, треба йти до зрадника Васі». Згадавши, що Вася працює на газопроводі, Степан за допомогою двох гілок лози знайшов підземну комунікацію та вирушив уздовж неї.

Він усе йшов і йшов, а Вася ніяк не траплявся. Влітку Степан харчувався з городів, узимку – з льохів у містах і селах, які траплялися дорогою. І одного разу на заході сонця Степан угледів вдалині силует, що стоїть прямо на підземному газопроводі. Підійшовши ближче, Степан побачив людину азіатської зовнішності з рюкзаком та автоматом Калашнікова.

- Васю, а чому ти – монгол? – здивувався Степан.

- Хенд Хох! - Відповів "монгол", і додав, - Аусвайс!

- Васю, ти ж мені літруху винен. Забув?

- Літруха це на чотирьох, - відповів «Вася-монгол», - отже, тобі – стакан.

Він дістав з рюкзака стакан і трохи надпиту пляшку горілки, наповнивши його, простяг Степанові.

- Вибач, закусі нема.

- Так, - сказав Степан, відчуваючи тепло, що розповзалося по всьому тілу, - а в дурдомі зараз вечеря. Макарони…

Печінка Васі-монгола сильно гірчила, а смажене стегно віддавало бараниною. "Ні, це не Вася, - зрозумів Степан, - де ж тоді Вася!?"

І тут до Степана дійшло: Вася – це він, Степан! Від цієї думки Степанові стало зовсім сумно.

Він підібрав автомат Калашнікова, що валявся неподалік, затиснув зубами дуло і натиснув на спусковий гачок…

- О-о-о! Хто до нас завітав! - Розвівши руки в сторони, вигукнув доктор Фішман. - Степане, де ж ти так довго пропадав? Стривай, зараз тобі зроблять укольчик.