Манікюр

      
       Повертаючись зі зміни Василь вирішив зайти до кума Миколи. Хоча, після їхніх пригод на Паску, Миколина Катерина й пригрозила, щоб і ноги Василевої в їхній хаті не було, та картопля, яку вже пора осипати, чекати не буде. А у Миколи ж мотоблок, з ним роботи там на годину, не більше. Та й заходити до хати Василь не збирався. Але Микола допустити такого не міг:

- Заходь, Катька на роботі.

Півлітри, яку Микола дістав з загашнику, кумам виявилось мало. (Хто б міг подумати!?) Тож господар залишає гостя перекурити, а сам прямує до магазину. Як на зло, Сільмаг на замку! Коваленчиха, хай їй грець, вже зачинила, хоча до обіду ще півгодини. Тепер доведеться до Гальки, за самогоном, через усе село.     

Тим часом Василь, який курить на лавці під яблунею, спостерігає таку картину: з сусідньої хати виходить струнка, довгонога молодиця в бікіні (!!!), бере сапу і йде на город. Знайомтесь, це Свєтка, вона живе в місті, а тут у неї дача.

Не кожного дня в селі побачиш молодицю в бікіні, і природно, що Василь в такій ситуації  просто не міг залишитися байдужим. Тож поправляє чуб на голові і попихкуючи цигаркою, стежиною між грядками прямує у напрямку Свєтки.

- Вам допомогти? – цікавиться молодик, сподіваючись на продовження діалогу. 
І його сподівання справдилися. Діалог відбувся, правда нетривалий – хвилин десять. Та цього вистачило,  щоб молодиця запросила парубка до хати.

Воно то зрозуміло – діло молоде, проте, не завжди це діло закінчується добром. Ось і цього разу баба Уляна, яка живе через дорогу навпроти, виходить з курника з яйцями у пелені і бачить, як майже гола Свєтка веде парубка до себе в хату. Хоч баба вже й недобачає, але вирахувати, кого саме повела Свєтка, дуже просто – раз з боку Миколиної хати, значить Миколу! А якщо врахувати те, що в цих - городських, звичаї відомо які, стара розуміє, що «діло буде».  

Дійшовши такого висновку, у баби Уляни тут же виникає нестримне бажання поділитись з кимось такою важливою новиною. Тільки вийшла на вулицю, аж тут якраз Катерина йде на обід.

- Катько! А ти знаєш де щас твій Микола?..

Катерина, зрозумівши ситуацію, прямує до Свєтки у двір, і відразу - до вікна, через яке бачить, що припущення баби Уляни є вірним! Правда, розгледіти хто саме знаходиться в процесі не вдається, але що процес пішов – то точно. Помітивши поряд шматок цеглини, розлючена жінка жбурляє його у вікно і прямує городом до своєї хати, складаючи в голові план помсти.

Тим часом, Микола, який, як ми знаємо, в згаданому процесі участі не приймав, прийшов додому з пляшкою самогону, і нарізає сало, готуючи закуску.

За цим заняттям й застає чоловіка розлючена Катерина. Мозок жінки, в якому визрівав план помсти, не відразу реагує на ситуацію, яка докорінно змінилася. Через те, що організм спрямовує весь запас енергії на роботу мозку,  Катерина заклякла в дверях з розкритим ротом.

Микола витлумачив цю пантоміму по своєму:

- Ми не пили… кум по ділу… картоплю осипати…

Проте, мозок Катерини ще не повністю ввімкнув зовнішні подразники, тож Микола міг говорити, що завгодно. Наприклад, що збирається своїм мотоблоком осипати картоплю не куму Василю а ЇЇ Величності Королеві Великої Британії Єлизаветі II, за що ЇЇ Величність  Єлизавета II надіслала Миколі аванс у вигляді саме оцієї пляшки самогону.

Нарешті, Катерина приходить до тями, і видає наказ:

- Так, завтра підеш і вставиш Свєтці.

Тепер настала черга включатися на повну потужність Миколиному мозку. Здається, так інтенсивно він ще ніколи не працював. Що ж це робиться? Щоб рідна жінка сама штовхала чоловіка на зраду? Якби Микола в той же момент не сів, то точно б упав.

Катерина, поступово відійшовши від тяжких роздумів, дивлячись на реакцію чоловіка зрозуміла, що зморозила щось не те і повторила:

- Шибку вставиш Свєтці. Бо я там ненароком…

І тут, не давши Катерині договорити, до хати заскакує Василь:

- Там якесь падло вашій сусідці вікно розбило! Я погнався, але хіба доженеш…

- Невідомо хто? – уточнила Катерина.

- Мабуть дітвора…

- Ну, куме, проходь, я закусити приготую – мовила господиня, і зникла на кухні.

- Що це з нею? – після скандалу на Паску, не повірив у те, що відбувається Василь.

Микола лише знизав плечима.

Потім, Катерина пішла на роботу, а Микола з Василем покінчивши з самогоном, зайнялися склінням Свєтчиного вікна. Потім Катерина повернулася з роботи і Свєтка накрила стола в саду. Вчотирьох замочили засклену шибку, невідомо вкотре заспівали Черемшину, та як стемніло й розійшлися.

Хепі-енд, подумає читач. Якби не так! Який хепі-енд може бути у наш час? Ви що, забули про бабу Уляну?

Вона ж бачила, хто розбив шибку, про що й розповіла, додавши кілька подробиць від себе, бабам на другий день о восьмій ранку біля Сільмагу, де ті чекають на машину зі свіжим хлібом:

-  Чули, Микола покинув свою і пішов жить до Свєтки. А Катерина вчора побила їй всі вікна!

Все?

Ні, ще не все! Адже уважний читач спитає, а як же манікюр, що винесений у заголовок? Що це видумав автор?

Та, автор нічого не видумував. Це все баба Уляна, яка на запитання баби Соньки там, біля Сільмагу:

- І шо він знайшов у тій Свєтці? Кожа да кості!

Відповіла:

- А манікур! Ото своїм манікуром вона Миколу й заманила!