Жили-були дід та баба…

Ні, це не про курочку Рябу і не казка, а реальна історія, яка сталася в Носівці років 20 тому. А почалося все того дня, коли баба принесла з базару коробку з двома десятками маленьких пухнастих гусенят.

Гусенята швидко зростали, змінили пух на перо і теплого червневого ранку погнала їх баба на річку. А коли повернулася до двору, біля воріт побачила самотнє гусеня, яке сиділо і скубло траву. Оглянувши, зрозуміла, чому воно відстало від компанії – у гусеняти викривлені лапки, ластами всередину. З причини обмеження в пересуванні гусеня, як зараз кажуть, з обмеженими фізичними можливостями, вибрало за компанію не своїх братів і сестер, а діда з бабою.

Зважаючи на стан гусеняти баба й дід приділяли йому більше уваги, ніж решті здорових гусенят, навіть дали йому ім’я – Ґоґа.

Разом з бабою Ґоґа розвішував білизну після прання, готував поїсти курям і гусям, порався на городі, а з дідом вештався по двору у різних справах, перекурював на лавці під грушею, а особливо любив розмовляти з дідом. Сторонньому спостерігачеві могло здатися, що вони розуміють одне одного, хоча дід ділився з Ґоґою своїми проблемами людською мовою, а Ґоґа у відповідь – своєю, гусячою. А голосом Ґоґа володів доволі гучним, ним, як сигналізацією, сповіщав, коли хтось сторонній заглядав до двору. І собаки не потрібно.

Настала осінь, прийшла пора різати гусей. Поступово всіх порізали, а Ґоґу залишили. Звикли до нього, він уже, як член сім’ї.

Влаштували кубельце з сіна для Ґоґи в курнику, де він і перезимував. А одного весняного дня схвильована баба забігла до хати:

- Діду, уявляєш, Ґоґа яєчко зніс!

І хоча Ґоґа виявилася не хлопчиком, а дівчинкою, дід з бабою продовжували називати її Ґоґою, і прожили втрьох в мирі і злагоді ще не один рік.