Sashkon

Штани-кльош  (кльоші, дзвони, чарлі) — це штани, які розширюються від коліна і навіть від стегна, вниз, утворюючи характерний «дзвін» або трапецію. У 1970-х роках вони стали справжнім модним вибухом в СРСР, хоча мали західне походження. 🔹 Походження моди на кльоші • Початково штани-кльош виникли ще у флоті США в ХІХ столітті — матроси носили такі штани, бо їх було легко закатувати і знімати у воді. • Модна популярність прийшла у 1960-х роках у США і Західній Європі, завдяки хіпі та рок-музикантам. Цей стиль символізував свободу, протест проти консерватизму та «системи». • Ікони стилю: The Beatles, Jimi Hendrix, ABBA, Cher — багато зірок сцени носили кльоші, й цим закріпили моду. 🔸 Як кльоші потрапили в СРСР? • Попри «залізну завісу», мода із Заходу проникала до СРСР через: • Платівки , які продавалися на чорному ринку; • Фільми , зокрема з Югославії чи Індії, де був менш жорсткий контроль; • Самі музиканти радянської естради, які наслідували західний стил...

З роками здоров’я не прибавляється. Тож хвороби типу «само пройде» змінюються більш серйозними. У мене це сталося вже понад двадцять років тому. З того часу довелося віддатися в руки не лише носівських, а й обласних та столичних лікарів. Саме тоді я і дізнався, що медицина — не точна наука. Це не фізика і не математика: тут у кожного лікаря своє значення «числа Авогадро» і власна відповідь на елементарне «2 × 2». Після операції в Києві мені призначили лікування: з півдесятка таблеток щодня і періодичні консультації на місці. Я й проконсультувався. — Хто тобі це призначив? — обурюється лікар у Чернігові. — У нього взагалі є медична освіта!? І майже все скасовує, натомість призначає своє. Через деякий час, уже після прийому «чернігівських» ліків, їду знову в Київ. — Як він міг тобі таке призначити без аналізів? — дивується столичний лікар і радить усе ж таки їх здати. За результатами аналізів попереднє лікування скасовується, і призначаються нові, вже сучасніші препарати. Минув р...

Скажімо, у приїжджого бажання Опорожнитись дуже вже негайно. Йому і не потрібні запитання: "Де туалет у вас?", як робиться звичайно. Хоч не собаки ми, а люди, Та нюх нікого з нас не підведе. Бо сморід, що відчутний всюди, До туалету справно приведе. Проте, діставшись до споруди, (Це вам реальність, не кіно), Дивитись треба добре всюди, Щоб не вступити у говно. Ось ця обшарпана халупа, Нема ні вікон, ні дверей. Стоїть чувак, очима лупа: "Це що, споруда для людей?" А про господаря говорять при нагоді І не дорога, і не парк, не кабінет. Уже давно помічено в народі - Що про господаря все скаже туалет. Та у Міськради, як завжди: "нема готівки". І все ж, могла б зробить назустріч крок - Хоча б "Програму благоустрою Носівки" В клозеті почепити на гвіздок.

Я хочу назад — в СРСР, у комуну, Червону з графином й стаканом трибуну.   Щоб з неї парторг надихав всіх присутніх, Із оптимізмом дивитись в майбутнє.   Бажаю вдягнути сорочку із латкою, Підстрелити курку сусідську рогаткою.   Ходить з школярами на збір залізяк, В колгосп чи радгосп — на картоплю й буряк!   Піти в жовтенята, за тим — в піонери, А там — в комсомол (це вже плюс для кар’єри).   Послухати зранку політінформацію Про клятих буржуїв і експлуатацію.   Про перемогу ідей ленінізму І неминучий прихід комунізму.   А на заводі — без тіні вагання Колег викликати на соцзмагання.   З передовиками пройти у колоні, Тримаючи міцно стяги червоні...   Нема вже цього: ні листів, ні посилки, Ні за чотири дванадцять горілки.   Нема ковбаси і смачного пломбіру, Кобзон зник давно із прямого ефіру.   Нема й макаронів з хлібною котлетою... То дайте хоч дупу підте...