Перейти до основного вмісту

Вася і Гриша

Незважаючи на значні досягнення і беззаперечну майстерність, Шумахер, якось, не зайшов Васі. Вася вболівав за Хаккінена. Сезон видався доволі напруженим, якраз через протистояння цих двох.

Після блискучої перемоги в Угорщині, і трьох липневих сходів головного суперника, здавалося, ніщо і ніхто не завадить Хаккінену взяти третій титул.
Вася з нетерпінням чекав Бельгії, і тут такий облом. Через проблеми з постачанням металу, цех простояв два тижні, і тепер доводилось надолужувати згаяне без вихідних.
Зранку Вася побазарив з майстром про те, що він після обіду злиняє – мов, домашні обставини. Майстер, звісно, ні в яку - решта теж захоче злиняти після обіду, видумавши собі "поважні причини". Зійшлися на тому, що як тільки Вася виконає норму – 20 болтів, може звалювати.
У цей час, Людка – Васіна жінка, користуючись відсутністю чоловіка, дзвонить сусіду Гриші і інформує того, що Вася поїхав на весь день на роботу. А далі, видумуючи різну нісенітницю, типу у неї кран потік на кухні, сподівається на таємні від чоловіка інтимні стосунки.
"Вася мені друг, - думає Гриша, розгадавши справжні наміри Людки і виправдовуючи для власної совісті не дуже пристойний майбутній вчинок, - але ж ініціатива не моя. Нічого ж поганого в тому нема, якщо задовольниш прохання жінки друга. Правда ж?"
Тим часом, Вася виточив двадцятого болта і мерщій додому. А тут - класика жанру: Людка у ліжку, голий Гриша у шафі. Та Вася на це жодної уваги, йому зараз головне, що там у Спа?
А там уже події йдуть до завершення, до фінішу всього п'ять кіл. Шумахер попереду, за ним Хаккінен, який хоч і швидший за німця на прямих, але у поворотах відстає. Ех, якби Кемель був на кілька метрів довший, все б вдалося. Ось черговий вихід на пряму, попереду чийсь БАР, здається Зонти. Той зміщується праворуч, і Міхаель об'їжджає колового по лівій бровці траси, тоді як Міка в останній момент «пірнув» у щілину, що залишилася між БАР і узбіччям праворуч — і обганяє обидва автомобілі! Так, так, це був той самий легендарний подвійний обгон Мікі Хаккінена, який багато хто і сьогодні вважає "обгоном сторіччя".
- Ні х*я собі! - лунає в унісон від тєліка і з шафи, де Гриша через щілину теж спостерігав за гонкою в Бельгії.
Вася прилип до телевізора, чекаючи на повтор, а Гриша, вискочивши з шафи і одягаючись на ходу у поданий Людкою приховано від чоловіка одяг, теж не відриває погляд від екрану:
- Ти це бачив!?
З німецького пожвавленого коментаря зрозуміло лише одне слово: "фантастіш !", повторене кілька разів.
Далі, друзі у піднятому настрої вітають Хаккінена і один одного з заслуженою перемогою, відзначають її застіллям, і вже коли стемніло, розходяться задоволені один одним і результатом гонки.
Знесилений зміною на заводі та надмірно вжитим алкоголем Вася засинає, щойно діставшись до ліжка.
А на ранок, збираючись на роботу, раптом спитав, остаточно заспокоєну таких перебігом подій Людку:
- А я не поняв, де вчора Гриша взявся?
Проте, не будемо втручатися у сімейні розборки. По-перше, це не тактовно, а по-друге, вони не мають жодного відношення до Формули 1.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Школі - гаплик

Не школі в цілому, як структурі з передачі знань з покоління в покоління, а школі зокрема, з її будівлями, опаленням, ремонтами, директором, завучами і педколективом, зі «здайте гроші на штори», «до дошки піде…», «а голову ти не забув?»... Цій школі, точно – гаплик. Як і більшість гапликів, цей гаплик також підкрався непомітно. З появою сучасних засобів комунікації, школа перестає бути єдиним місцем, де відбувається передача знань. Незабутня Катерина Кузьмівна ще у кінці 1960-х попереджала: «вдома не бешкетуйте, а вчіть уроки – я по телевізору все бачу». Я сам, як і більшість моїх однокласників, кілька днів вдома вечері до телевізора не підходили, а дехто, навіть показував телевізору зошити з виконаним домашнім завданням. Трохи згодом дійшло, що тодішня техніка ще не здатна на дистанційне навчання. На відміну від сучасної. Саме з її можливостями, останнім часом з перемінним успіхом тривали спроби невеликих гапличків. Проте, початок сучасному гаплику поклав COVID-19, який в основних рис...

Школі - гаплик 2

Перша серія не пройшла не поміченою, а навпаки, викликала ряд питань і зауважень. Тож, щоб детальніше окреслити ситуацію з сучасною школою, пропоную переглянути другу серію, в якій жодних висновків робити не буду. Лише інформація для роздумів, або погляд стороннього. Частенько задумуюсь над тим, чому мене до цих пір цікавить школа? В кінці-кінців, дійшов висновку - це через те, що вона, зараза, свого часу завдала мені таку психологічну травму, яка залишилась на все життя. І це при тому, що я не був серед гірших учнів, скоріше навпаки. А якою ж має бути травма у тих, що не навпаки?  Ранками, за ногу стягуючи мене з ліжка, мати повторювала: «ось виростеш, будеш згадувати шкільні роки, як кращі роки у своєму житті». Ні, не згадую такого, не були вони кращими, хоч убий. Що ж там відбувається у тій школі, що вона так травмує дітей? По суті, нічого складного, передача – прийом інформації між суб’єктами процесу.  І все, більше нічого. Точно так само, як іде передача і прийом радіосиг...

Ковчег у камені

(уривок із хронік Глибокої Цивілізації) Світ нагорі мертвий. Колись, дуже давно, там були океани, дерева, вітер. Там жили істоти, які називали себе людьми. Вони ходили босоніж по траві, сміялися під дощем, дивилися на зірки, не знаючи, що ті — вогні їхньої долі. Але коли Сонце роздулося, поглинуло Меркурій, випалило Венеру і злизало атмосферу Землі, люди вже були готові. Вони спустилися під землю. Ми — їхні нащадки. І ми вже не люди в їхньому сенсі. Ми стали іншими. Глибоко під колишніми континентами лежать Міста-Камені. Кожне — як метелик у коконі. Вони живляться геотермальним теплом, циркулюють воду в замкнених колах, створюють кисень у фотобіореакторах, вирощують їжу в грибних садах. Біолюмінесцентні стіни світять м’яко, наче згадка про Сонце. Ми більше не потребуємо зірок. Інтелект людства зберігається в Хроносховищах — великих архівах пам’яті, де думки і спогади записані в кварцових матрицях. Діти вчаться говорити не словами, а світлом і ритмом — ми розуміємо одне одного глиб...