Sashkon

Коли мені було років п'ять, мене дуже дивував вираз моєї баби Каті: "забула", пов'язаний з багатьма речами, які мій тодішній новенький, ще на забитий різним непотребом "жорсткий диск", не міг зрозуміти. Як же так, дивувався я, як можна забути те, що тобі говорили лише два дні тому? Зараз, зі своїм уже добряче поношеним "диском", сам інколи забуваючи, чи прийняв сьогодні вранці таблетки, я цьому вже не дивуюсь. А тоді, користуючись такою відмазкою, на питання старших, чому на зробив те, що вони просили, з цілком серйозним виразом брехав: "забув", і для більшого переконання розводив руками. Точно так само, як моя баба Катя.

У 20 столітті у наших краях була така народна забава - ходити у гості. З будь-якого приводу збиралися рідні та знайомі за столом, пили-їли, співали-танцювали. Коли ми з сестрою були ще малими, на такі заходи батьки брали й нас. Як відомо, випивка без тостів зветься п'янка, тож тости були невід'ємним атрибутом таких зібрань. Тости були різні, у залежності від причин зібрання, але один тост лунав на всіх застіллях без винятку - "За здоров'я!". Це дуже дивувало мене малого: чому треба пити за здоров'я, що з ним може статися? Дійшло лише десь після сорока́.

Після інституту сусід Вова влаштувався на роботу у Контору. Взяли рядовим спеціалістом в один з чисельних відділів. Вова хлопець комунікабельний, тож швидко влився в колектив, освоїв роботу і навіть запропонував якесь нововведення, що дало змогу щось там зекономити. Все б добре, та була одна проблема – добиратися до роботи довго, та ще й з пересадкою. Але й тут Вові пощастило, як виявилось, у цій же Конторі начальником відділу працює Григорій Іванович, який живе поруч, і їздить на роботу власною машиною. З тих пір, ранком йдучи на роботу, я постійно бачив Вову, що чекає Григорія Івановича. Будь то дощ чи сніг, мороз чи спека – Вова стоїть в обумовленому місці в обумовлений час. Щоб не пропустити Григорія Івановича, щоб той не поїхав без нього. Та одного разу, я не побачив Вову на звичному місці. Не побачив і наступного дня і наступного тижня. Натомість, щоранку перед нашим будинком почав зупинятися сірий Ланос Григорія Івановича. Що за діла? Здогадки були всякі. Ясність вне...

У тата був поганий день на роботі, тому він прийшов на обід з жахливим настроєм.    Поблукав квартирою і, не знайшовши до кого причепитися, пішов до сина у кімнату. Той, утупившись у планшет, навіть і не помітив цього. Тато постояв хвилинку, послухав голос, що долинав з динаміка планшета, і голосно прокоментував: - Знову ти лайно всяке дивишся!    Після цього татові стало легше, і він пішов на кухню.    А вчитель, який проводив онлайн урок, тактовно промовчав...

Холодно, хмариться небо, Маєм таку ось мороку. Та сумувати не треба - Березень через півроку.

Коли я ходив до школи, Тузік проводжав мене до хвіртки, позіхаючи так широко, ніби вночі робив замість мене домашнє завдання. А я йшов і думав: «От щастить собаці - ні тобі школи, ні уроків, ні контрольних. Хотів би я бути на його місці». Минуло багато років. Йду на роботу — і вже Жук проводжає мене зранку. Ліниво так, із будки виповзає, наче після нічної зміни. А я знову думаю: «От собаці добре - спи, скільки влізе, гавкай на чужих, лащись до своїх - і вся робота». І знову мрію бути на його місці. І ось мрія здійснилася! Я - пенсіонер. Сплю, скільки хочу, гавкаю рідко, лащуся вибірково, їм часник, коли захочеться... Мрійте, і ваші мрії теж можуть збутися.